розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про поділ спільного майна подружжя, визнання 1/2 частини квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року,

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 подала зустрічний позов до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя.

Під час розгляду справи ОСОБА_5 подав заяву про відмову від позову про розірвання шлюбу, і така відмова від позову прийнята судом, провадження у справі в цій частині закрито.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Припинено право приватної часткової власності ОСОБА_5 на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_5 право власності на ј частини квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_4 - право власності на ј частини цієї квартири.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі наявних у справі доказів обґрунтовано виходив із того, що Ѕ частини спірної квартири придбана за спільні кошти подружжя, а також, що суду не надано належних і допустимих доказів на підтвердження доводів ОСОБА_5 про придбання вказаного майна виключно за його власні кошти, заощаджені та накопичені ним до шлюбу та отримані від операцій з об'єктами нерухомості, що належали виключно йому.

Зокрема, на підставі зібраних у справі доказів суд обґрунтовано вважав установленим факт, що Ѕ частини спірної квартири придбана на підставі договору купівлі-продажу від 09 липня 2013 року; іншу Ѕ частину квартири у рівних частках придбали треті особи у справі: ОСОБА_6, ОСОБА_7

При цьому суд обґрунтовано вважав недоведеними доводи ОСОБА_5 про те, що спірна квартира була придбана ним і ОСОБА_4 у рівних частках і що остання на власний розсуд оформила належну їй Ѕ частину квартири на ОСОБА_6 і ОСОБА_7

У зв'язку з цим суд дійшов правильного висновку на підставі ст. 60 СК України про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 у частині визнання Ѕ частини квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за кожним із подружжя права власності на це майно в порядку поділу спільного майна в рівних частках - по ј частини квартири за кожним із подружжя.

На спростування доводів ОСОБА_5 про те, що за рахунок грошових коштів у сумі 152 075 грн, одержаних до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 від продажу іншої квартири, він набув у особисту власність 2/3 частини квартири № 72 та квартиру АДРЕСА_2, суд зазначив, що вказані у договорах купівлі-продажу від 23 лютого 2001 року та від 11 липня 2002 року розміри вартості придбаних квартир не дають підстав для такого висновку, а сам по собі факт придбання цих квартир після продажу квартири, що належала відповідачу на праві особистої власності, не є беззаперечним доказом обставин, на які на обґрунтування своєї позиції посилається ОСОБА_5

Разом із тим суд виходив із того, що квартира АДРЕСА_3, в якій ОСОБА_5 на праві власності належали 2/3 її частини, а ОСОБА_4 - 1/3 її частина, була продана подружжям як одне ціле 04 жовтня 2004 року за 15 тис. грн, і в цей же день ОСОБА_5 купив квартиру АДРЕСА_4 за 12 500 грн, яка 14 вересня 2005 року була продана ним за згодою дружини ОСОБА_4 за 274 215 грн; відомостей про розподіл коштів у зв'язку з відчуженням квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_5 суду не надав, у зв'язку з чим суд обґрунтовано вважав, що вказані квартири використовувалися подружжям в інтересах сім'ї, а кошти, одержані від продажу 14 вересня 2005 року квартири АДРЕСА_4, є спільним майном подружжя.

Крім того, суд належно оцінив ту обставину, що у день придбання, 09 липня 2013 року, спірної квартири № 38, на підставі договору купівлі-продажу була продана квартира АДРЕСА_2, доказів про належність якої особисто ОСОБА_5 суду не надано; продаж квартири № 24 вчинено за 430 527 грн, а квартиру № 38 придбано за 688 500 грн без зазначення вартості її Ѕ частини та двох ј частин.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку згідно з положеннями ст. ст. 10, 57- 60, 212 ЦПК України, достатньо повно встановив обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

У зв'язку з цим помилковими є доводи касаційної скарги щодо невстановлення судами обставин справи.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо обставин придбання квартир і джерел отриманих грошових коштів були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії касаційного перегляду справи не передбачено.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2017 року залишити без змін.