розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на рішення апеляційного суду Харківської області від 07 березня 2017 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (далі - ДП "Завод "Електроважмаш"), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він перебував у трудових відносинах із відповідачем із 04 серпня 2009 року; із 21 травня 2010 року працював на посаді начальника транспортного відділу, із своєю роботою справлявся. У період із 23 травня 2016 року по 01 червня 2016 року позивач перебував на лікарняному. 02 червня 2016 року він передав керівництву підприємства заяву про надання відпустки по догляду за дитиною із доданою медичною довідкою № 115 за формою № 080-1/о про необхідність дитини в домашньому догляді. Зазначені документи були надані у відділ документообігу № 205 і позивач був упевнений у тому, що відпустка відповідно до вимог ст. 179 КЗпП України оформлена, а тому на роботу не вийшов. Проте 04 липня 2016 року поштою він отримав листа від керівництва підприємства, із якого дізнався, що звільнений за прогул. На підставі відповідної довіреності його дружина ОСОБА_5, яка також працювала на цьому підприємстві, отримала його трудову книжку 07 липня 2016 року. Остаточний розрахунок із ним не провели, крім того, із профспілковою організацією його звільнення не було узгоджено.

Зі своїм звільненням позивач не згодний, тому просив визнати звільнення незаконним та безпідставним, та скасувати наказ від 07 червня 2016 року № 679-К про його звільнення; поновити його на попередній роботі начальника транспортного відділу № 228 ДП "Завод "Електроважмаш"; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 червня 2016 року; стягнути з відповідача на його користь 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення; судові витрати покласти на відповідача, а також поновити строк на подання позовної заяви, врахувати, що трудову книжку він отримав лише 07 липня 2016 року.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 07 березня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено частково.

Скасовано наказ виконуючого обов'язки директора ДП "Завод "Електроважмаш" від 07 червня 2016 року № 679-к про звільнення ОСОБА_4

Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника транспортного відділу ДП "Завод "Електроважмаш".

Стягнуто з ДП "Завод "Електроважмаш" на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 22 337 грн 28 коп., а також 500 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього - 22 837 грн 28 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення у частині поновленні на роботі та присудження ОСОБА_4 виплати заробітної плати за один місяць у сумі 5 850 грн 24 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі представник ДП "Завод "Електроважмаш" просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) (далі - Порядок), основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні указаного позову й ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд правильно виходив із того, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що у даному випадку керівництву підприємства було відомо про причину невиходу позивача на роботу, оскільки воно фактично отримало заяву позивача про надання відпустки, яка була належним чином обґрунтована і підтверджена відповідною медичною довідкою, яка відповідно до ст. 179 КЗпП України зобов'язувала керівництво надати працівнику відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною шестирічного віку.

При цьому суд правильно врахував, що у справі відсутні докази на підтвердження того, що вказана вище медична довідка є недійсною, або позивач не подавав вказаної заяви про відпустку, у зв'язку з чим обґрунтовано вважав наявними поважні причини у позивача для невиходу на роботу.

Крім того, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що отримана від профспілкового комітету письмова згода на звільнення позивача не вмотивована і не містить посилання на причини, з яких не були взяті до уваги важливі та обґрунтовані доводи позивача на підтвердження поважних причин його відсутності на роботі, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача законних підстав для видання оскаржуваного наказу про звільнення позивача.

Стягуючи з відповідача на користь позивача 500 грн на відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд правильно виходив із наявності підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, враховуючи при цьому принципи розумності та справедливості, оскільки незаконне звільнення позивача позбавило його на тривалий час заробітку та місця роботи, що викликало необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення свого правового становища.

Таким чином, задовольняючи указаний позов, апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58- 60, 212- 215, 303, 304 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог у задоволеній частині. Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі відповідача доводи про те, що підприємство не знало про причини невиходу позивача на роботу, а також посилання на вмотивовану згоду профспілкової організації на звільнення позивача, були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, про що свідчить зміст оскаржуваного рішення. Таким чином, ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Зі змісту оскаржуваного рішення апеляційного суду вбачається, що суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно установив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Підстав вважати помилковими висновки суду по суті вирішеного спору колегія суддів не вбачає.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.