розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет застави, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2017 року,

У вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду з указаним позовом, який під час розгляду справи уточнило, обґрунтовуючи тим, що 28 вересня 2012 року між цим банком та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 189/03/39-2012/4, відповідно до умов якого останньому надавався кредит у сумі 140 400 грн на строк до 27 вересня 2019 року під 23 % річних на придбання автомобіля у порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі. Того самого дня між тими самими сторонами укладено договір застави на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, відповідно до умов якого у заставу банку передано рухоме майно, а саме: автомобіль марки "Fiat cinquecento", білого кольору, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_6

Позивач зазначив, що позичальник порушив взяті за кредитним договором зобов'язання, у зв'язку з чим утворилася заборгованість і банку завдано збитків. Крім того, ОСОБА_2 переоформив (продав) указаний автомобіль на ОСОБА_4 шляхом оформлення продажу автомобіля (зняття з реєстрації в ДАІ та інш.) і зараз вже ОСОБА_4 є власником указаного рухомого майна, яка зареєструвала цей автомобіль на себе і користується ним як власник. Борг за кредитним договором не погашено, у добровільному порядку питання не вирішено.

Посилаючись на вказане, позивач просив у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем за кредитним договором від 28 вересня 2012 року № 189/03/39-2012/4, яка станом на 06 липня 2015 року складає 203 853 грн 90 коп., із яких: строковий кредит - 105 473 грн 24 коп., прострочений кредит - 25 676 грн 50 коп., поточні проценти за період із 01 червня 2015 року по 06 липня 2015 року - 2 487 грн 19 коп., прострочені проценти - 43 306 грн 97 коп., штраф згідно з п. 4.2 договору застави - 26 910 грн, - звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки "Fiat cinquecento", білого кольору, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, шляхом реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії дії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено.

Звернуто стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль марки "Fiat cinquecento", білого кольору, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) VIN-НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_4, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 28 вересня 2012 року № 189/03/39-2012/4 станом на 06 липня 2015 року у сумі 203 853 грн 90 коп., із яких: строковий кредит - 105 473 грн 24 коп., прострочений кредит - 25 676 грн 50 коп., поточні проценти за період із 01 червня 2015 року по 06 липня 2015 року - 2 487 грн 19 коп., прострочені проценти - 43 306 грн 97 коп., штраф - 26 910 грн, шляхом реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічна за змістом норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу".

За змістом ч. 1 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі ст. 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна.

Частиною 1 ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно з цим Законом.

У силу ст. 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією із підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Пункт 4 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачає, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 цього Закону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, в тому числі продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Задовольняючи указаний позов, апеляційний суд правильно виходив із того, що позичальник ОСОБА_2 не виконував належним чином умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 06 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 203 853 грн 90 коп., сума якої відповідачем не спростована і яка незважаючи на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2014 року, яким було стягнуто заборгованість за кредитним договором, підлягає погашенню, оскільки наявність рішення про її стягнення не припиняє зобов'язання за договором, яке відповідно до ст. 599 ЦК України припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, апеляційний суд належно оцінив ту обставину, що у справі відсутні докази на підтвердження того, що існуюче зобов'язання між сторонами було виконано, або припинено іншим шляхом, передбаченим ст. ст. 600- 609 ЦК України, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку, що це зобов'язання підлягає виконанню, виходячи зі змісту кредитного договору та договору застави, у визначений позивачем спосіб. Зокрема, оскільки пунктом 6.5.1 договору застави спірного автомобіля від 28 вересня 2012 року передбачено право заставодержателя задовольнити свої вимоги по кредитному договору та договору застави шляхом продажу предмету застави будь-якій особі - покупцеві або на публічних торгах, що відповідає вимогам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , то апеляційний суд обґрунтовано вважав, що позивачем обрано передбачений договором та законом спосіб для захисту порушеного права.

Крім того, суд правильно виходив із того, що пунктом 3.3.5 договору застави від 28 вересня 2012 року встановлено заборону на відчуження предмета застави без письмової згоди заставодержателя, проте усупереч цим положенням договору та ст. 586 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про заставу" ОСОБА_2 здійснив відчуження автомобіля без згоди заставодержателя - позивача у справі.

Разом із тим апеляційний суд обґрунтовано вважав, що у разі відчуження предмета обтяження боржником без згоди обтяжувача, обтяження рухомого майна, що є предметом обтяження, зберігає свою силу для нового власника (покупця) в разі, якщо воно зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Також апеляційний суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 06 липня 2015 року є обґрунтованим, оскільки відповідає умовам кредитного договору та не спростований.

При цьому суд правильно врахував, що вищевказані договори кредиту і застави є правомірними відповідно до ст. 204 ЦК України, оскільки їх недійсність законом прямо не встановлена та судом вони недійсними не визнавалися, тому повинні виконуватися, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту цих договорів.

На підставі наявних у справі доказів апеляційний суд обґрунтовано вважав відсутніми підстави для застосування позовної давності.

На спростування заперечень відповідача проти позову про те, що банком безпідставно були нараховані відсотки та штраф після набрання чинності рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2014 року, яким було стягнуто заборгованість за кредитним договором, апеляційний суд правильно зазначив, що наявність рішення не припиняє існуючого зобов'язання між сторонами у розумінні вимог ст. ст. 599- 609 ЦК України.

Таким чином, задовольняючи указаний позов, апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58- 60, 212- 215, 303, 304 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості вищевказаних позовних вимог.

Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення апеляційним судом норм ч. 3 ст. 303 та ст. ст. 307, 310 ЦПК України є безпідставними, не впливають на правильність висновків апеляційного суду по суті вирішеного спору, враховуючи предмет і підстави поданого позову та встановлені судом обставини справи.

Доводи касаційної скарги щодо застосування норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 27 Закону України "Про заставу", ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", є помилковими, оскільки під час розгляду справи апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Те саме стосується доводів касаційної скарги щодо поверхневого та неповного розгляду апеляційним судом, на думку заявника, обставин справи та доводів сторін і перевірки доказів.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів відповідача щодо недоведеності банком заявленого розміру заборгованості спростовуються змістом оскаржуваного рішення апеляційного суду, в якому міститься висновок про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 06 липня 2015 року є обґрунтованим, оскільки відповідає умовам кредитного договору та не спростований.

Крім того, не впливають на правильність висновків апеляційного суду по суті вирішеного спору, доводи заявника про те, що надана банком копія меморіального ордера не є доказом надання та отримання позичальником кредитних коштів, враховуючи положення ст. 204 ЦК України, ст. 11 ЦПК України, предмет і підстави поданого позову, заявлені позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності стягнення процентів та неустойки, а також позовної давності, були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, зазначені доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для висновків, що апеляційним судом порушено положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) , щодо права на справедливий суд.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.