розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживачів, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 січня 2017 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є клієнтом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), на його ім'я у відповідача відкрито поточний рахунок та видано платіжну картку. 25 серпня 2015 року відповідач в односторонньому порядку заблокував картку позивача, на рахунку якої залишилися грошові кошти у сумі 27 171 грн 55 коп. На неодноразові звернення позивача відповідач вказаних грошових коштів не повертає та картку не розблоковує.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з відповідача на свою користь 27 171 грн 55 коп. боргу, а також 3 % річних від простроченої суми за період із 26 серпня 2015 року по 11 квітня 2016 року у розмірі 513 грн 65 коп., індекс інфляції за вказаний період у розмірі 1 148 грн 07 коп., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за вказаний період у розмірі 7 765 грн 86 коп. та судові витрати.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 січня 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 27 171 грн 55 коп. боргу, 1 148 грн 07 коп. інфляційних витрат, 7 765 грн 86 коп. пені, 551 грн 20 коп. судового збору, а всього - 36 636 грн 68 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операції, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Крім того, згідно з п. п. 7.7, 7.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) , забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. За поточними рахунками в національній валюті фізичних осіб - резидентів здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності.

Положеннями п. 1.3.2.13 Умов та правил надання банківських послуг відповідача передбачено, що останній має право відмовитися від здійснення розрахункових операцій по рахунку клієнта в разі виникнення мотивованих підозр відносно використання банку для проведення незаконних операцій.

Відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 26 червня 2015 року № 417 (v0417500-15) "Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторінгу" зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Установлено, що відповідач відмовився від здійснення розрахункових операцій за рахунком позивача, оскільки у нього виникли мотивовані підозри відносно використання банку для проведення незаконних операцій. Так, за півроку через рахунок позивача вбачався значний рух коштів. У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що дії відповідача в такому випадку не є неправомірними.

Однак, установивши, що кримінальне провадження не розпочато та протягом року гроші, які залишилися на рахунку позивача, позивачеві не повернуто, картки не розблоковано, суд дійшов правильного висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог щодо повернення грошей позивачу з урахуванням інфляційних втрат та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань згідно з розрахунком позивача.

При цьому доводи відповідача про те, що у разі одностороннього припинення відносин між банком та клієнтом банк не повинен повертати гроші клієнта, що залишилися на його рахунку, суд правильно вважав помилковими і такими, що спростовуються ст. 1074 ЦК України.

Розглядаючи зазначений позов, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Зокрема, апеляційний суд належно оцінив ту обставину, що під час перегляду справи в апеляційному порядку представник відповідача відмовилася надати суду докази правомірності заблокування картки позивача та хто саме із працівників банку і на підставі чого її заблокував, а також стосовно того, чи проводилася перевірка відповідними працівниками, результати такої перевірки, пославшись при цьому на службову таємницю.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам ст. ст. 213- 215 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо оцінки наявних у справі доказів і доказування зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав вважати помилковими висновки судів по суті вирішеного спору.

Отже, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України вони підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 07 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 січня 2017 року залишити без змін.