розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Алтекс" до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби України (в подальшому реорганізовано в державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві; далі - ДПІ) про скасування податкових вимог,

У грудні 2010 року ТОВ "Алтекс" звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати першу податкову вимогу від 23 вересня 2010 року № 1/10159 та другу податкову вимогу від 29 листопада 2010 року № 2/12287.

На обґрунтування позову вказало на неправомірність дій відповідача щодо виставлення першої та другої податкових вимог, оскільки на порушення вимог підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ) відповідач не зазначив посилання на підстави їх виставлення, а також вказав на відсутність у відповідача повноважень щодо надіслання податкових вимог зі стягнення пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі - ЗЕД), штрафних санкцій, невиконання зобов'язань та порушення вимог валютного законодавства.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України постановою від 15 липня 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове - про часткове задоволення позовних умов: скасував першу податкову вимогу від 23 вересня 2010 року № 1/10159 в частині визначення податкового боргу за платежем "пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності" у сумі 4351 грн та другу податкову вимогу від 29 листопада 2010 року № 2/12287 у повному обсязі. В решті позовних вимог відмовив.

26 серпня 2015 року ДПІ звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеного рішення суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 червня 2014 року (справа № 2а-1551/11/2670, К/9991/61872/12), яка, на думку ДПІ, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпунктів 6.2.1, 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону № 2181-ІІІ у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС однією із підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення в якій додано на підтвердження наведених у заяві доводів, підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.