розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - відділ державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області, про стягнення неустойки від суми несплачених аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з цим позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У 2006 році шлюб був розірваний у судовому порядку. 11 грудня 2006 року розірвання шлюбу було зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 343. З цього ж часу позивач виховує доньку самостійно.

За рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області у справі № 2-1596/2002 з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, починаючи з 14 листопада 2002 року і до досягнення дитиною повноліття.

Вказане рішення суду відповідач виконує несвоєчасно та не в повному обсязі, ухиляється від надання повноцінної допомоги на утримання дитини.

Станом на 01 липня 2014 року заборгованість ОСОБА_5 по сплаті аліментів складає 19 358,68 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, виконаним відділом державної виконавчої служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області (далі - ВДВС Енергодарського МУЮ Запорізької області).

Відповідно до ст. 196 Сімейного кодексу України розмір неустойки від суми несплачених аліментів складає 42 508,55 грн.

Вважає, що відповідач безвідповідально відноситься до своїх зобов'язань щодо сплати аліментів на дитину, ставить її у скрутне матеріальне становище, не дбає про матеріальне забезпечення дитини і тому повинен нести матеріальну відповідальність у вигляді стягнення неустойки.

На підставі зазначеного просила стягнути з ОСОБА_5 на її користь неустойку у розмірі 42 508,55 грн від суми несплачених аліментів, яка виникла станом на 01 липня 2014 року, згідно з виконавчим листом № 2-1596, виданим Енергодарським міським судом Запорізької області 25 листопада 2002 року про стягнення з ОСОБА_5 на утримання дитини аліментів у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 14 листопада 2002 року і до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_5 на її користь судовий збір у розмірі 425,08 грн.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 30 000 грн та понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 425,08 грн, всього 30 425,08 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України) та з урахуванням ст. 196 СК України, дійшли обґрунтованого висновку про те, що з вини відповідача утворилася заборгованість зі сплати аліментів, а тому з нього має бути стягнута неустойка (пеня). При цьому суди зменшили розмір пені з урахуванням матеріального та сімейного стану відповідача.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного розрахунку заборгованості та неустойки, а також щодо відсутності його вини в утворенні заборгованості, погіршення матеріального становища не знайшли свого підтвердження з наступних підстав.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_5 допустив заборгованість зі сплати щомісячних сум аліментів і згідно з довідкою-розрахунком державного виконавця ВДВС Енергодарського МУЮ Запорізької області станом на червень 2014 року у ОСОБА_5 утворилася заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 19 358 грн 68 коп.

Визначаючи розмір неустойки, судами правильно застосовано до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 16 грудня 2015 року № 6-2696цс15, та враховано, що пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. При цьому наведено відповідний розрахунок, який відповідає вимогам ст. 196 СК України.

Відповідач розрахунок заборгованості не оспорював, не подав до суду будь-яких документів, які б такий розрахунок та, відповідно, визначення заборгованості спростували.

Згідно з ч. 3 ст. 195 СК України якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Оскільки відповідач не працював і не працює на момент визначення заборгованості державним виконавцем проведено розрахунок заборгованості заявника по сплаті аліментів, відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України, з урахуванням статистичних даних про розмір середньої заробітної плати працівника м. Енергодар Запорізької області.

Зареєстрованим місцем проживання платника аліментів на спірний період було м. Енергодар, на яке поширюється компетенція державного виконавця ВДВС Енергодарського МУЮ Запорізької області, виконавчий лист знаходиться на виконанні в ВДВС Енергодарського МУЮ Запорізької області. Відповідач ні заяву, ні документальне підтвердження про зміну місця проживання, перебування чи місцезнаходження не подавав державному виконавцю. Знявся з реєстрації та зареєструвався в с. Водяне Кам'янсько-Дніпровського району лише 25 травня 2016 р.

ОСОБА_5 з позовом про зміну розміру аліментів, про повне або часткове звільнення його від сплати заборгованості з передбачених ст. ст. 192, 197 СК України підстав не звертався.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 25 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року залишити без змін.