розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 2 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року,

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 14 квітня 2006 року між ним та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку у розмірі 2 500 грн зі сплатою 30,00 % річних на суму залишку заборгованості за ним та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Свої зобов'язання за кредитним договором відповідачка належним чином не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 31 серпня 2015 року становить 19 665 грн 21 коп., з яких: 3 599 грн 05 коп. - заборгованість за кредитом; 14 653 грн 53 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 912 грн 63 коп. - штраф (процентна складова).

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 19 665 грн 21 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 2 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшли до правильного висновку про те, що банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права (ст. ст. 257, 258 ЦК України), про застосування якого заявила відповідачка, оскільки звернувся із позовом у вересні 2015 року про стягнення кредиту, наданого відповідачу 14 квітня 2006 року на платіжну картку, строк дії якої сплив у березні 2008 році, й останній платіж нею було здійснено у вересні 2008 року.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Доводи банку про те, що ОСОБА_4 у квітні 2012 року частково погашався кредит у сумі 200 грн, що відображено в розрахунку заборгованості і свідчить про визнання нею свого боргу (ч. 1 ст. 264 ЦК України), не заслуговують на увагу, оскільки були предметом перевірки та дослідження судів і не знайшли свого підтвердження, так як згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 9 листопада 2016 року № 6-1457цс16, яка відповідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, зазначено, що переривання позовної давності - це вчинення дій на визнання боргу особисто уповноваженою на це особою і такими діями не може бути лише наданий банком розрахунок.

Крім того, переривання позовної давності можливо лише в межах строку позовної давності, який закінчився у квітні 2011 році.

Отже, судові рішення є законними і обгрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 2 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року залишити без змін.