розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Шегинівської сільської ради Мостиського району Львівської області, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Реєстраційна служба Мостиського районного управління юстиції у Львівській області, про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 06 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що його батьки під час шлюбу набули житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1, а тому таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, хоча і було зареєстровано на батька - ОСОБА_8 Мати позивача - ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому ОСОБА_4 та ОСОБА_8 мають право на спадщину - по ј частині спірного майна, оскільки проживали разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини. Інші спадкоємці зі спадкодавцем не проживали та до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталися.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_8 та ОСОБА_9; припинити право особистої власності ОСОБА_8 на це майно; визнати за ним (позивачем) право власності на ј частину вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 06 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ј ідеальну частину вказаного вище житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 травня 1958 року.

14 березня 1970 року ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу купив вказане домоволодіння у с. Шегині Мостиського району.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції, на час набуття спірного майна) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Домоволодіння набуте за час шлюбу, а тому суди дійшли вірного висновку, що вказане майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_8 та ОСОБА_9

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя належним їй майном не розпорядилася.

Жоден із спадкоємців першої черги за законом не звертався в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини. Спадкова справа після смерті ОСОБА_9 не заводилася.

ОСОБА_8 та ОСОБА_4 постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вірно виходив із того, що спірне домоволодіння набуте за час шлюбу, а тому є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ОСОБА_8 та ОСОБА_4, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняли спадщину - кожен по ј частини вказаного домоволодіння.

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення позову частково. Крім того, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 06 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2016 року залишити без змін.