розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом 6-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служи України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, визнання договору найму розірваним з моменту вибуття, за касаційною скаргою 6-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служи України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року,

У вересні 2015 року 6-й Державний пожежно-рятувального загін Головного управління Державної служи України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - 6-й ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області) звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що йому належить приміщення - квартира АДРЕСА_1, яка має статус службового приміщення. Вказану квартиру надано відповідачу. Станом на 16 червня 2015 року ОСОБА_3 зареєстрована, але не проживає за вказаною адресою. Зі слів сусідів, комісією було складено акт, в якому зазначено, що ОСОБА_3 не проживає в зазначеній квартирі понад п'ять років, що вона фактично мешкає за іншою адресою.

Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд визнати відповідача такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 та визнати договір найму вказаного житлового приміщення, укладеного між сторонами, розірваним із моменту вибуття ОСОБА_3

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Визнано договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1, укладений між 6-м ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області та ОСОБА_3, розірваним із моменту вибуття останньої.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2017 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову 6-го ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області відмовлено.

У касаційній скарзі 6-й ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні указаного позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 60, 212 ЦПК України, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог.

При цьому суд правильно керувався наступним.

Статтею 107 ЖК УРСР установлено, що наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму.

У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

У зв'язку з цим апеляційний суд правильно виходив із того, що у справі відсутні докази щодо постійного місця проживання в іншому жилому приміщенні відповідача. При цьому суд правильно вважав, що доказування на підтвердження цього факту не може ґрунтуватися лише на показах свідків, відсутні будь-які інші докази щодо дійсності та правдивості джерел обізнаності допитаних у судовому засіданні свідків.

Натомість на підставі зібраних у справі доказів апеляційний суд установив, що із 1980 року і до теперішнього часу відповідач разом зі своєю дочкою ОСОБА_4 та онуком ОСОБА_5 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1, що, як правильно вважав апеляційний суд, виключає підстави для застосування положень ст. 107 ЖК УРСР не тільки стосовно ОСОБА_3, а й щодо інших зареєстрованих мешканців спірного службового житлового приміщення.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 57- 60, 212, 303 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд не взяв до уваги наданих позивачем доказів, а саме: акта голови квартального комітету від 23 грудня 2016 року, показів свідків, та обмежився іншими доказами, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Зі змісту оскаржуваного рішення апеляційного суду вбачається, що суд надав належну оцінку зібраним у справі доказам, достатньо повно установив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Підстав вважати помилковими висновки суду по суті вирішеного спору колегія суддів не вбачає.

Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу 6-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служи України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відхилити.