розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Петропавлівської районної ради Дніпропетровської області, Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати дійсним біржовий договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28 квітня 2006 року, укладений між комунальним підприємством "Петропавлівське ККП" в особі арбітражного керуючого-ліквідатора ОСОБА_6 та нею, а також визнати за нею право власності на будівлю готелю розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Позов мотивовано тим, що 28 квітня 2006 року КП "Петропавлівське ККП" в особі арбітражного керуючого-ліквідатора ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на Товарній біржі "Центральна" уклали договір купівлі-продажу вищевказаного готелю. Виконавши всі умови договору та здійснивши всі розрахунки покупець з продавцем належним чином не оформили вказаний договір, у зв'язку зі смертю продавця, тобто з незалежних від покупця причин. За таких обставин, позивач просила задовольнити її вимоги.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 4 липня 2016 року позов задоволено. Визнано дійсним біржовий договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28 квітня 2006 року, укладений на товарній біржі "Центральна" між ОСОБА_4 та Комунальним підприємством "Петропавлівське ККП", а також визнано за позивачкою право власності на спірний готель, площею 872,2 м, розташованого по АДРЕСА_1, а також вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року апеляційну скаргу Павлоградської місцевої прокуратури задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, у зв'язку із чим, обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та вирішив спір по суті.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу спірного готелю сторони не посвідчували нотаріально, але умови договору виконані, грошові кошти перераховані, майно передано. Претензій один до одного сторони не мають, цей договір є чинним та є правовстановлюючим документом.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з такими висновками місцевого суду та правильно виходив з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 656 ЦК України до договору купівлі - продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і інших паперів застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно ч.10 ст. 30 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йото банкрутом" (в редакції 2006 року) продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором та покупцем.

Статтею 657 ЦК України (в редакції 2006 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Порядок проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) .

Статтею 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Згідно роз'яснень, наданих в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Судом встановлено, що 28 квітня 2006 року товарною біржою "Центральна" було проведено аукціон з продажу будівлі готелю площею 872,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить комунальному підприємству "Петропавлівське ККП". переможцем яких визнано ОСОБА_4, яка відповідно до платіжних документів сплатила всю суму виставленої вартості за цей готель.

В подальшому, у зв'язку зі смертю арбітражного керуючого - ліквідатора КП "Петропавлівський ККП" ОСОБА_6, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1, його повноваження були припинені ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2009 року та призначено ліквідатора - арбітражного керуючого цього підприємства ОСОБА_7, а ухвалою господарського суду від 29 вересня 2011 року було ліквідовано юридичну особу КП "Петропавлівський ККП" та припинено повноваження вказаного ліквідатора (а.с. 1 7-20).

Встановивши вказані обставини та надаючи оцінку обставинам, на які посилалася позивач в обґрунтування заявлених нею позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у даному випадку ухилення сторони від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірного готелю не відбулося, оскільки обов'язок звернення до нотаріуса покладається саме на позивача, яка й придбала вказане майно з аукціону, та продавця - арбітражного керуючою ліквідатора КП "Петропавлівський ККП", але з 28 квітня 2006 року по 29 вересня 2011 року позивач не вчиняла дій щодо реєстрації за собою права власності на будівлю спірного готелю, а звернувшись у 2016 році до суду з даним позовом не навела мотивів та доказів ухилення продавця від укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу спірного готелю.

Крім того, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ФОП ОСОБА_4 про визнання договору дійсним, встановлено, що придбання ОСОБА_4 на товарній біржі 28 квітня 2006 року спірного нерухомого майна (будівлі готелю) не оформлене нотаріально посвідченим письмовим договором та не здійснено відповідну державну реєстрацію, - дана угода є нікчемною, а отже, судом не встановлено факту набуття відповідачем права власності на спірне нерухоме майно за результатами проведення цього аукціону, а тому ОСОБА_4 не набула у передбаченому законом порядку права власності на спірне нерухоме майно (а.с. 22).

За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання дійсним біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28 квітня 2006 року та визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно.

При вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,