розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом виконавчого комітету Хмельницької міської ради в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою виконавчого комітету Хмельницької міської ради в інтересах малолітнього ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року,

У березні 2016 року виконавчий комітет Хмельницької міської ради звернувся до суду з позовом, в якому просив відібрати у ОСОБА_5, ОСОБА_6 малолітнього сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без позбавлення їх батьківських прав та передати органу опіки та піклування для влаштування; стягнути з відповідачів аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Позов мотивовано тим, що відповідачі є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не належним чином виконують батьківські обов'язки, не дбають про здоров'я, розвиток дитини, не забезпечують здобуття сином освіти, не забезпечують дитину належним чином продуктами харчування, не мають виховного впливу на сина, що призвело до нездобуття ним освіти. За інформацією НВК № 6 м. Хмельницького учневі 6-Б класу ОСОБА_4 організовано навчання за індивідуальною формою у період з 20 квітня 2015 року по 29 травня 2015 року, проте вчителі навчального закладу не мали змоги жодного разу відвідати учня вдома та провести з ним навчальні заняття індивідуально, оскільки їм не відчиняли двері в квартиру. За неналежне виконання батьківських обов'язків у березні 2016 року правоохоронними органами на ОСОБА_5 складено протокол про вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини 23 березня 2016 року прийнято рішення щодо ініціювання питання про відібрання у відповідачів сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без позбавлення їх батьківських прав.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 вересня 2016 року позов виконавчого комітету Хмельницької міської ради в частині позовних вимог про стягнення аліментів з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на утримання дитини залишено без розгляду.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 вересня 2016 року позов задоволено та відібрано у ОСОБА_5, ОСОБА_6 неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, без позбавлення батьківських прав та передано органу опіки та піклування - виконавчому комітету Хмельницької міської ради для влаштування. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач - виконавчий комітет Хмельницької міської ради, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, у зв'язку із чим, обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та вирішив спір по суті.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, а саме обов'язку забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, що є підставою для відібрання у них дитини.

Відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_4. затвердженого начальником служби у справах дітей 11 липня 2016 року, умови проживання дитини задовільні, він займає окрему кімнату, має місце для відпочинку, одяг, продукти харчування.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, моральний та духовний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч.2 ст. 29 Закону України "Про загальну середню освіту" батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані: забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачами не вживалися належні заходи щодо забезпечення умов для здобуття сином повної загальної середньої освіти. Також, суд правильно виходив з того, що представником позивача відповідно до ст. 60 ЦПК України не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві щодо того, що відповідачі не дбають про здоров'я дитини, не забезпечують його належним чином продуктами харчування.

Разом з тим, вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що висновок суду першої інстанції щодо необхідності відібрання дитини у відповідачів є передчасним.

Згідно із ч.1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених п.п. 2-5 ч. 1 ст. 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Відповідно до пунктів 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Апеляційним судом встановлено, що на підставі заяви відповідача ОСОБА_5 наказом директора Корницької середньої загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Самбірського району Львівської області від 16 листопада 2016 року № 80 зараховано ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, учнем 7 класу.

Згідно листа директора Корницької СЗШ І-ІІ ступенів від 4 січня 2017 року у школі з 9 грудня 2016 року було оголошено позачергові канікули у зв'язку із ремонтом опалювальної системи, учням та батькам було запропоновано індивідуальну форму навчання з подальшим відпрацюванням навчального матеріалу з метою виконання навчальних програм та планів. На даний час ОСОБА_4 знаходиться на амбулаторному лікуванні, йому надіслано матеріали для підсумкових атестацій.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) , у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Позиція, що дитина може бути розлучена з матір'ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі "Савіни проти України".

Встановивши вищевказані обставини з урахуванням зазначених норм, а також того, що позивачем не наведено будь-яких виключних обставин, які б викликали крайню необхідність розлучення дитини з батьками, апеляційний суд правильно виходив з того, що відібрання дитини позбавить дитину батьківської турботи та допомоги і може призвести до погіршення її становища, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

При вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.