розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на рішення апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року,

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором, та договором поруки, укладені між публічним акціонерним товариством "АК Промінвестбанк" та ОСОБА_6, ОСОБА_7 відповідно у розмірі 114 000,98 гривень, яка скаладається з: заборгованості за кредитом - 85834,15 гривень; за відсотками - 11 414,60 гривень, пеня (за останній рік) -16752,23 гривні.

Позов мотивовано тим, що 22 лютого 2008 року між ПАТ "АК Промінвестбанк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній надано кредит на суму 12000 доларів США зі строком повернення не пізніше 21 лютого 2013 року.

За умовами кредитного договору ОСОБА_6 зобов'язалась в порядку та на умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойку та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, передбачених договором та графіком погашення кредиту.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 22 лютого 2008 року між ПАТ "АК "Промінвестбанк" та ОСОБА_7 укладено договір поруки. За умовами цього договору ОСОБА_7 відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором як солідарний боржник.

Внаслідок неналежного виконання позичальником кредитних зобов'язань виникла заборгованість, яка станом на 1 листопада 2014 року становить 114 000,98 гривень, з яких: заборгованість за кредитом - 85834,15 гривень; за відсотками - 11 414,60 гривень, пеня останній рік -16752,23 гривні.

17 грудня 2012 року між ПАТ "АК Промінвестбанк" та ТОВ "Кредитні ініціативи укладено договір відступлення прав вимог за вказаним кредитним договором. Внаслідок зміни кредитора позивач набув статусу нового кредитора/стягувача за договором № 86з/2іп/08.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2015 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" загальну заборгованість за кредитним договором від 22 лютого 2008 року у розмірі 114000,98 грн, що включає заборгованість за кредитом 85834,15 грн; відсотками 11414,60 грн; пенею 16752,23 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2015 року рішення районного суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що між ПАТ "АК Промінвестбанк" та ОСОБА_6 22 лютого 2008 року був укладений кредитний договір і того ж дня, на забезпечення виконання за цим договором між ПАТ "АК Промінвестбанк" та ОСОБА_8 був укладений договір поруки. Суд вважав встановленим, що позивач виконав свої зобов'язання, передавши ОСОБА_6 кредитні кошти в сумі 12000 доларів США, а відповідач ухиляється від виконання зобов'язань з повернення коштів, що потягло за собою виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з солідарних боржників на користь позивача, як нового кредитора у зв'язку з відступленням права вимоги. При цьому суд вважав недоведеними викладені в письмових запереченнях доводи ОСОБА_6 про те, що ні вона, ні ОСОБА_6 зазначені договори не підписували та кредит не отримували.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що провести призначену у справі судову почеркознавчу експертизу неможливо без надання експерту для дослідження оригіналів необхідних документів, від надання яких за ухвалою суду про витребування доказів позивач ухиляється. Документів для експертного дослідження з метою перевірки доводів відповідача щодо належності її підпису в кредитному договорі та додатку до цього договору позивачем не надано, при цьому наслідки такого ухилення двічі були письмово роз'яснені позивачу.

З урахуванням наведеного та згідно приписів ст. 146 ЦПК України стосовно ухилення особи, яка бере участь у справі від подання експертам необхідних матеріалів, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність факту існування між сторонами правовідносин за кредитним договором. Прийняття судом наданих позивачем на підтвердження своїх вимог копій документів, як належних доказів існування між сторонами договірних правовідносин, без перевірки заперечень відповідача щодо достовірності таких доказів, суперечило б принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 11 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_6 на користь позивача заборгованості за кредитним договором є недоведеними і задоволенню не підлягають.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно кредитного договору 22 лютого 2008 року, укладеного між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого був ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", та ОСОБА_6, останній надано кредит у розмірі 12000 доларів США зі сплатою 10% річних за користування кредитом зі строком повернення до 21 лютого 2013 року (а.с.5-9).

Згідно з п. 7.6 договору, до укладання цього договору позичальник стверджує про умови кредитування, закріплені цим договором, були попередньо йому повідомлені банком в письмовій формі. Підписання Позичальником цього договору є свідчення його згоди на прийняття всіх умов договору в процесі здійснення банком його кредитування.

В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 22 лютого 2008 року, між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", правонаступником якого був ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", та ОСОБА_7 було укладено договір поруки від 22 лютого 2008 року, відповідно до умов якого поручитель ОСОБА_7 несе солідарну відповідальність з поручителем за борговими зобов'язанням у повному обсязі (а.с. 10).

17 грудня 2012 року між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (первісним кредитором) та ТОВ "Кредитні ініціативи" (новим кредитором), укладено договір відступлення прав вимоги, за яким первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає кредитний портфель та зобов'язується сплатити за нього первісному кредитору грошову винагороду. Внаслідок передачі (відступлення) кредитного портфеля за цим договором, новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, іншими правами вимоги за договорами забезпечення (а.с. 22 - 32).

Відповідно до витягу з реєстру позичальників до договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, право вимоги за кредитним договором та договором поруки від 22 серпня 2008 року перейшло на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" (а.с. 33).

12 грудня 2014 року ТОВ "Кредитні ініціативи" на адресу відповідачів направив вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором.

Згідно наданих позивачем розрахунків, заборгованість за кредитним договором, станом на 1 листопада 2014 року складає 114000 грн 98 коп., що включає заборгованість за: кредитом - 6627,77 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (100 доларів = 1295,0684 грн) становить 85 834 грн 15 коп.; відсотками - 881,39 доларів США, що в еквіваленті становить 11414 грн 60 коп.; пенею за період з 1 грудня 2013 року по 1 листопада 2014 року - 1293,54 доларів США, що в еквіваленті становить 16752 грн 23 коп.

Заперечуючи проти задоволення позову та стягнення заборгованості по кредитному договору, ОСОБА_6 в письмових запереченнях на позов посилалась на те, що кредитний договір від 22 лютого 2008 року не укладала, в наданому до суду додатку №1 до кредитного договору також підпис їй не належить, кредит не отримувала.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 7 вересня 2015 року у справі призначено почеркознавчу експертизу для встановлення належності відповідачу підпису в договорі та додатку № 1 до договору від 22 лютого 2008 року.

Цією ж ухвалою витребувано у позивача оригінал договору від 22 лютого 2008 року; оригінал додатку до договору від 22 лютого 2008 року; оригінал платіжного документу на (отримання ОСОБА_6 кредитних коштів; оригінали платіжних документів на погашення ОСОБА_6 кредитних коштів.

23 грудня 2015 року до апеляційного суду надійшов лист експерта про повернення без виконання ухвали суду про призначення судової почеркознавчої експертизи та витребування доказів, у зв'язку з ненаданням необхідних для проведення експертизи документів.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, посилаючись на ст. 146 ЦПК України з урахуванням ненадання позивачем необхідних документів для проведення почеркознавчої експертизи встановив факт відсутності між сторонами договірних правовідносин.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 59 ЦПК України).

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57- 60, 131- 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212- 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Розглядаючи даний спір, та посилаючись на ст. 146 ЦПК України апеляційний суд не перевірив причин не проведення почеркознавчої експертизи, а також обставин щодо ухилення сторін від подання експертам необхідних матеріалів. Не перевірив доказів, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення факту укладення нею кредитного договору та договору поруки ОСОБА_7

Не перевірено доводів та посилань позивача щодо обставин, які свідчать про існування правовідносин за кредитним договором, зокрема на те, що ОСОБА_6 здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2008 року на користь ТОВ "Кредитні ініціативи". Про даний факт свідчить розрахунок заборгованості, наданий ТОВ "Кредитні ініціативи" на підтвердження позовних вимог, з якого вбачається, що ОСОБА_6 сплатила на погашення кредиту загальну суму у розмірі - 6642,92 грн.

Позивач вказував на те, що кредитний договір від 22 лютого 2008 року був укладений ПАТ "АК "Промінвестбанк" з ОСОБА_6 на загальну суму в 12 000 дол. США. Разом з тим, з розрахунку наданого ТОВ "Кредитні ініціативи" вбачається, що сума заборгованості за тілом кредиту становила 6627,97 дол. США станом на 1 листопада 2014 року, тобто ОСОБА_6 здійснювала платежі на погашення кредиту ще до викупу права вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" в ПАТ "АК Промінвестбанк".

Разом з тим таких доводів та обставин апеляційнийм судом не перевірено, та не встановлено чи оспорювалась відповідачем дійсність кредитного договору, на підставі якого з неї стягується заборгованість, чи визнано його недійсним у судовому порядку, чи його дійсність не оспорювалась і він є чинним.

Крім того, за умов недостатності доказів для правильного вирішення спору та прийняття мотивованого рішення не обговорено питання щодо повторного призначення судової почеркознавчої експертизи, не роз'яснено особам, які беруть участь у справі обов'язки щодо доказування і подання доказів, наслідки не призначення відповідної експертизи, а також положення щодо належності та допустимості доказів.

Фактично апеляційним судом допущено однобічність у оцінці доказів та не перевірено усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень.

В ході розгляду даної справи апеляційним судом не дотримано вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надано належної оцінки зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності.

Апеляційним судом не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зазначене вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, ухвалене судом апеляційної інстанцій рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи до апеляційного суду на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,