розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: виконавчий комітет Соборної районної у м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право на житло та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив визнати ОСОБА_5 на підставі ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України такою, що втратила право користування жилим приміщенням домоволодіння АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації у вказаному домоволодінні, власником 53/100 частин якого він є.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, після розірвання 6 квітня 2015 року шлюбу з ОСОБА_5, остання продовжує проживати у належній йому частині домоволодіння, проте не сплачує кошти за комунальні платежі та порушує правила користування житловим приміщенням, його системою опалення, електромережі та побутовими приладами.

Заочним рішенням Кіровського райсуду м. Дніпропетровськ від 13 червня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. ОСОБА_5 визнано особою, що втратила право користування жилим приміщенням домоволодіння АДРЕСА_1 зі зняттям її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати із залишенням в силі рішення місцевого суду.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, у зв'язку із чим, обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та вирішив спір по суті.

Відповідно до положень ч.2 ст.64, ч.1,4 ст. 156 ЖК України дружина як член сім'ї власни- житлового будинку, користується жилим приміщенням нарівні із власником і припиненню сімейних відносин з власником не позбавляє її права користування цим приміщенням.

Правовідносини, що виникають при реалізації права членів сім'ї власника житла на користування цим житлом урегульовано також ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлене домовленістю між ними або законом.

Встановивши, що ОСОБА_5 набула права користування жилим приміщенням на законна підставах, зокрема як член сім`ї власника житла, що ОСОБА_4 не заперечувалось, апеляційний суд правильно виходив з відсутності правових підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням домоволодіння АДРЕСА_1, оскільки припинення сімейних відносин з ОСОБА_4 як власником приміщення не призводить до автоматичної втрати права користування цим приміщенням.

Суд правильно виходив з того, що член сім'ї власника житла, у тому числі, колишній, втрачає право на користування цим житлом лише у разі його відсутностіу ньому без поважних причин понад один рік.

Надаючи оцінку правовим підставам вимог ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_5 особою, що втратила право користування жилим приміщенням домоволодіння, який посилався також і на ст. 116 ЖК України та обґрунтовував крім іншого ці вимоги тим, що відповідач не сплачує комунальні рахунки, порушує правила користування житловим приміщенням, його системою опалення, електромережі та побутовими приладами, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що вимогами ч.1 ст. 116, ч.1 ст. 157 ЖК України врегульовано питання щодо виселення членів сім'ї власника жилого будинку, а визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Оскільки позивач вимог про виселення ОСОБА_5 з домоволодіння АДРЕСА_1 не заявляв,а вказані правові норми до вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, не застосовуються, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених вимог з цих підстав. При цьому, врахував відсутність доказів, які б підтверджували зазначені ОСОБА_4 обставини.

При вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,