розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Холдінг" про визнання недійсним договору та стягнення коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Холдінг" на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2016 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 15 червня 2016 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого предметом лізінгу є автомобіль Chery Tiggo 5 Comfort. ОСОБА_4 на виконання вказаного вище договору сплатила товариству з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Холдінг" (далі - ТОВ "Євролізинг Холдінг") 171 700 грн. Разом з тим, позивач вважає умови спірного правочину несправедливими, оскільки його умови порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила визнати недійсним договір фінансового лізингу від 15 червня 2016 року з додатками № 1, 2, 3; стягнути з ТОВ "Євролізинг Холдінг" на її користь кошти у розмірі 171 700 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 серпня 2016 року позов задоволено. Визнано договір фінансового лізингу від 15 червня 2016 року з додатками № 1, 2, 3, укладений між ТОВ "Євролізинг Холдінг" та ОСОБА_4, недійсним. Стягнуто з ТОВ "Євролізинг Холдінг" на користь ОСОБА_4 171 700 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розподілу судових витрат. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Євролізинг Холдінг", мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням нормпроцесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 15 червня 2016 року між сторонами укладено договір фінансового лізингу з додатками № 1, 2, 3, відповідно до умов якого лізингодавець (ТОВ "Євролізинг Холдінг") зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (транспортний засіб Chery Tiggo 5 Comfort), а лізингоодержувач (ОСОБА_4.) зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

15 червня 2016 року на виконання умов договору ОСОБА_4 здійснила авансовий платіж на рахунки ТОВ "Євролізинг Холдінг" у розмірі 171 700 грн.

Судами також вірно встановлено, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , а саме: встановлено жорсткі обов'язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надано можливість продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надано продавцю (виконавцю, виробнику) право розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, а споживачеві таке право не надається; надано продавцю (виконавцю, виробнику) право не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлено обов'язкові для споживача умови, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надано продавцю (виконавцю, виробнику) можливість збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів" крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п. 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п. 13).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції у незміненій частині, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що умови договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, є несправедливими та непрозорими, порушують принцип добросовісності, внаслідок чого утворився дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживача, договір фінансового лізингу не було нотаріально посвідчено, а тому він є нікчемним.

Разом з тим, апеляційний суд, враховуючи вимоги Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (4191-17) , вірно змінив рішення місцевого суду в частині розподілу судових витрат.

Таким чином, судом першої інстанції в незміненій частині та апеляційним судом при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду в незміненій частині та рішення апеляційного суду залишити без змін.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом в незміненій частині та апеляційним судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.