розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Лебединської міської ради Сумської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Сумської області від 07 лютого 2017 року,

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Лебединської міської ради Сумської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, посилаючись на те, що рішенням Свято-Миколаївської релігійної громади у 1993 році для поселення йому був наданий будинок по АДРЕСА_1 Сумської області, який був переданий Сумським обласним об'єднанням "Зооветснаб" релігійній громаді згідно з рішенням Лебединської міської ради від 10 травня 1989 року.

Позивач указуючи на ті обставини, що починаючи з 1993 року, він безперервно, правомірно володіє та користується нерухомим майном, утримує його у належному стані, сплачує житлово-комунальні послуги, проводить поточні ремонти, обробляє земельну ділянку біля будинку, просить суд визнати за ним право власності на житловий будинок загальною площею 143 кв. м та надвірні споруди у порядку набувальної давності.

Рішенням Лебединського районного суду м. Суми від 16 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за позивачем в порядку набувальної давності право власності на домогосподарство по АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літ. "А" до 1917 року побудови дерев'яного обкладеного цеглою, загальною площею 143 кв. м, житловою - 97,9 кв. м. та надвірних будівель: прибудови цегляної літ. "А1", літньої кухні цегляної літ. "Г", сараю цегляного літ. "Б", сараю цегляного літ. "В", огорожі металевої, цегляної "№ 1-2".

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 07 лютого 2017 року рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 травня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі ірішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.

Установлено, що спірний житловий будинок побудований у 1902 році по АДРЕСА_1 та розташований поруч з Миколаївською церквою, за часів її діяльності використовувся громадою для квартири богослужителя, передавався органами виконавчої влади в розпорядження школи № 2 м. Лебедина, вечірньої школи робочої молоді.

У 1986 році за рішенням виконкому будинок передано на баланс Сумського обласного об'єднання "Зооветснаб" для використання під ветаптеку.

У 1986-1987 роках об'єднанням був проведений капітальний ремонт будинку та збудовані добудова і сарай (а. с. 69).

Рішенням виконавчого комітету Лебединської районної ради народних депутатів від 13 квітня 1989 року № 87 відмінено рішення від 09 квітня 1986 року "Про передачу приміщення школи на баланс Сумському обласному об'єднанню "Зооветснаб" та вирішено передати приміщення в розпорядження Миколаївській релігійній громаді відповідно оцінки вартості по висновку БТІ (а. с. 69).

Рішенням виконавчого комітету Лебединської районної ради народних депутатів від 10 травня 1989 року № 92 приміщення, розташоване по АДРЕСА_1, яке перебувало на балансі Сумського обласного об'єднання "Зооветснаб", передано у розпорядження Миколаївській релігійній громаді, що також підтверджується довідкою.

20 травня 1993 року ОСОБА_4 призначений настоятелем Миколаївської церкви м. Лебедин (а. с. 7).

Загальними зборами Свято-Миколаївської релігійної громади, яка є юридичною особою, зареєстрованою в передбаченому законом порядку і діє на підставі Статуту, він неодноразово обирався головою парафіяльної ради.

14 листопада 2014 року ними в черговий раз позивач був обраний головою ради (а. с. 60-67, 10, 11).

Факт користування ним та членами його сім'ї спірним будинком з 1994 року підтверджується будинковою книгою, довідкою Лебединської міської ради, згідно з якою за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_6 (ас. 12-17).

Управлінням Сумської єпархії Української православної церкви позивачу, як голові Парафіяльної ради, було доручено оформити належне Свято-Миколаївській громаді майно, в тому числі і спірне домогосподарство. У 2011 та 2014 роках він оформив та зареєстрував за громадою право власності на Свято-Миколаївський храм та земельну ділянку біля нього, проте доручення в частині оформлення спірного житлового будинку за громадою впродовж семи років не виконав, що підтверджується листуванням, наданим релігійною громадою до апеляційного суду.

Апеляційним судом установлено, що на момент заволодіння спірним майном позивач знав, що будинок знаходиться у користуванні громади і саме вона надала йому цей будинок для проживання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про залишення позову без задоволення, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно виходив із того, що відсутні правові підстави для визнання права власності за набувальною давністю на будинок по АДРЕСА_1 Сумської області за ОСОБА_4, оскільки спірне нерухоме майно рішенням виконавчого комітету міської ради від 10 травня 1989 року передано в розпорядження Миколаївській релігійній громаді та використовується громадою для проживання настоятеля церкви. Громада не відмовлялася від свого права користування нерухомістю, що виключає добросовісність володіння позивача

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 відхилити, рішення апеляційного суду Сумської області від 07 лютого 2017 року залишити без змін.