розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Трипільська сільська рада Обухівського району Київської області, Українська міська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсними свідоцтв про право власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 17 травня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті її батька - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 Київської області та земельної ділянки за цією ж адресою. Заповіт померлим складений не був. Спадкоємцями першої черги за законом, є вона, як донька померлого, та відповідач - її мати та дружина спадкодавця.

До нотаріальної контори позивач не зверталась, оскільки постійно проживала у спадковому будинку, а тому вважала, що фактично прийняла спадщину після смерті батька.

Оскільки відповідач стала чинити їй перешкоди у проживанні та виганяти її з будинку, позивач у 2015 року звернулася до нотаріальної контори де і дізналася про те, що її мати все спадкове майно оформила на своє ім'я, зазначивши у заяві, що інших спадкоємців немає.

Позивач просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Української міської державної нотаріальної контори 10 вересня 2008 року на житловий будинок АДРЕСА_1 Київської області, який належав її померлому батькові ОСОБА_6; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Української міської державної нотаріальної контори 11 листопада 2008 року на земельну ділянку біля зазначеного житлового будинку, що належала її померлому батькові ОСОБА_6, та визнати недійсними свідоцтва про право власності на вказаний будинок та земельну ділянку.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 травня 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Української міської державної нотаріальної контори 10 вересня 2008 року на житловий будинок АДРЕСА_1 Київської області.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_4 державним нотаріусом Української міської державної нотаріальної контори 11 листопада 2008 року на земельну ділянку розміром 0,131 га, кадастровий номер НОМЕР_1, біля житлового будинку АДРЕСА_1 Київської області.

У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 1216 ЦК України. Спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відпоідно до ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько позивача та чоловік відповідача - ОСОБА_6

Згідно з довідкою Трипільської сільради від 14 травня 2008 року ОСОБА_6 проживав і був зареєстрований АДРЕСА_1.

На день смерті ОСОБА_6 за вищевказаною адресою була зареєстрована та проживала його дружина ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_3

Відповідно доматеріалів спадкової справи № 132 до Української міської державної нотаріальної контори 16 травня 2008 року звернулася ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини, в якій вказувала, що приймає майно після смерті померлого чоловіка, а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 Київської області, та земельну ділянку площею 0,131 га за цією ж адресою, що розташовані на території Трипільської сільради. При цьому у заяві зазначила, що інших спадкоємців немає.

ОСОБА_4 видані свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті її чоловіка ОСОБА_6

Судом встановлено, що сторони є спадкоємцями першої черги, як дружина та дочка померлого, які зареєстровані та постійно проживали разом із спадкодавцем на день його смерті.

Відповідно до довідки Трипільської сільської ради ОСОБА_3 з дня народження по даний час зареєстрована та проживає в будинку спадкодавця по АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 266, 267 ЦК України та виходив з того, що позивачкою було пропущено строк для звернення до суду з позовом.

Отже, установивши, що ОСОБА_3 постійно проживала із спадкодавцем на час відкриття спадщини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач є такою, що прийняла спадщину, однак, застосовуючи положення ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України, суд першої інстанції не врахував, що вказані вимоги матеріального права не можуть бути застосовані до спадкоємця, який прийняв спадщину.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи та надавши їм відповідну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком судів по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 334, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ