розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2017 року,

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, в якому просило:

- у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2008 року № 10-29/5502 у розмірі 4 019 000 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на нежиле приміщення № 153, загальною площею 206,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" судовий збір у розмірі 3 441 грн.

На обгрунтування заявлених вимог вказувало, що 28 лютого 2008 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5502. Кредит надано окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 584 тис. доларів США зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 27 лютого 2021 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір від 28 лютого 2008 року № 02-10/619, предметом якого стало нерухоме майно - нежиле приміщення № 153, загальною площею 206,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з невиконанням третьою особою умов договору щодо вчасного погашення кредиту, станом на 22 квітня 2013 рокуутвориласязаборгованість на загальну суму 969 947,66 доларів США.

У зв'язку з цим позивач просив звернути стягнення на іпотечне майно шляхом визнання за ним права власності на вказане майно.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Звернено стягнення в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_4 у сумі 4 019 000 грн за кредитним договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 28 лютого 2008 року № 10-29/5502, укладеним між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4, на забезпечення якого позивачем укладено іпотечний договір від 28 лютого 2008 року № 02-10/619 з ОСОБА_3, предметом якого є нежиле приміщення № 153, загальна площа 206,10 кв. м, що знаходиться у будинку № АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_3 згідно зі свідоцтвом про право власності від 20 серпня 2008 року за № 1107-В, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) шляхом визнання за ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на нежиле приміщення № 153, загальною площею 206,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ціною, встановленою у п. 1.2 договору іпотеки, згідно з яким заставна вартість предмета іпотеки є договірною і погоджена сторонами у сумі 6 241 800 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" судові витрати в сумі 3 441 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2013 року виправлено описки, допущені в резолютивній частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року, а саме: на початку абзацу другого резолютивної частини після слів "Звернути стягнення в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_4 у сумі вказано "4 019 000 грн" слід читати після "Звернути стягнення в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_4 у сумі слова: ", що становить 7 752 791 грн 61 коп.";

у абзаці другому після слів "Публічним акціонерним товариством" перед словом "Укрсоцбанк" у словосполученні в дужках (змінена назва Закритого акціонерного товариства) слід читати ("що є правонаступником Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку");

у кінці абзацу другого після слів "за ціною встановленою" замість фрази "у п. 2 договору іпотеки, згідно з яким заставна вартість предмету іпотеки є договірною і погоджена сторонами у сумі 6 241 800 грн." слід читати фразу: "за вартістю, визначеною на момент набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності у сумі 4 019 000 грн. без ПДВ"

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вказував на те, що можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України (435-15) передбачає лише у статтях 335 та 376 цього Кодексу. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Банк як іпотекодержатель не позбавлений права за наявності відповідних підстав, на звернення стягнення на іпотечне майно у інший спосіб, визначений законом та іпотечним договором.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Установлено, що 28 лютого 2008 року між ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5502.

Кредит надано окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 584 000 доларів США зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 27 лютого 2021 року.

Також між сторонами кредитного договору укладались додаткові угоди до нього.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір від 28 лютого 2008 року № 02-10/619, предметом якого стало нерухоме майно, а саме нежиле приміщення № 153, загальною площею 206,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з невиконанням боржником (третьою особою) умов договору щодо вчасного погашення кредиту, станом на 22 квітня 2013 року утворилася заборгованість, яка згідно з розрахункомстановить 969 947,66 доларів США.

Відповідно до п. 4.1 іпотечного договору невиконання позичальником основного зобов'язання є підставою для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення на предмет іпотеки.

Згідно з п. 4.5 іпотечного договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема у п. 4.5.3 передбачено звернення стягнення шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Звертаючись до суду із позовом, банкобрав спосіб захисту порушеного права - звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у розмірі 969 947,66 доларів СШАшляхом визнання за ним права власності на нерухоме майно.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У ч. 1 ст. 36 цього Закону зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону.

При цьому згідно ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз статей 36, 37, 38, 39 Закону України "Про іпотеку"та статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави длявисновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредиторашляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним способом відновлення прав кредитора є застосування передбаченої сторонами в договорі процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14 вересня та від 12 жовтня 2016 року у справах № 6-1219цс16 та № 6-504цс16, від 22 березня, 27 квітня та 24 травня 2017 року у справах № 6-2967цс16, № 6-679цс17 та № 6-1388цс16.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанціївказував на те, що ОСОБА_3 не виконував належним чином умови договору, унаслідок чого утворилася заборгованість, а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки для захисту порушеного права.

Чинне законодавство України не обмежує право кредитора на вибір способу захисту порушеного права. Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на іпотечне майно, у цій справі, і є по суті захистом порушеного права кредитодавця щодо виконання позичальником грошового зобов'язання, забезпеченого іпотекою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову банку, апеляційний суд не звернув уваги на те, що хоча місцевим судом і неправильно було застосовано положення ст. ст. 37, 38 Закону України "Про іпотеку", однак суд правильно вирішив спір по суті.