розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним вище позовом, у якому з урахуванням уточнень просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь аліменти на дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ними повноліття у розмірі Ѕ частини від заробітку (доходу) відповідача.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 04 червня 1989 року до 06 вересня 2013 року, від якого мають доньок ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6 та сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після розірвання шлюбу діти, з яких двоє неповнолітніх, проживають із нею, проте відповідач матеріальної допомоги на їх утримання не надає.

Посилаючись на те, що домовленості щодо обов'язку утримувати дітей між ними не досягнуто, просила позов задовольнити.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 19 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у розмірі 1/3 частини заробітної плати (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісяця, починаючи із 25 липня 2016 року до досягнення дітьми повноліття.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та його представник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 червня 1989 року до 06 вересня 2013 року, який розірвано на підставі рішення Біляївського районного суду Одеської області.

Від шлюбу мають четверо дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Неповнолітні діти ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проживають разом із матір'ю.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка посилалась на те, що відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання неповнолітніх дітей.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на складні стосунки з колишньою дружиною та дітьми, а також на те, що у нього відсутня можливість сплачувати аліменти, оскільки він є непрацездатним, має 2 групу інвалідності загального захворювання та отримує соціальну пенсію у розмірі 1 871 грн., яка не забезпечує йому необхідний прожитковий мінімум. Він не має можливості сплачувати аліменти на дітей, оскільки сам потребує матеріальної допомоги за станом здоров'я.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу (ч. 2 ст. 182 СК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України у від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України (2947-14) при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів").

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, із дотриманням вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення із відповідача аліментів на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно до досягнення дітьми повноліття, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, врахувавши, при цьому, стан здоров'я та матеріальне становище відповідача та зважаючи на рівність не лише прав, а й обов'язку батьків утримувати неповнолітніх дітей.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків судів, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з цими висновками щодо їх оцінки.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України