розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання об'єкту незавершеного будівництва об'єктом спільної сумісної власності подружжя, його розподіл та скасування державного акту, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2016 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 13 червня 1981 року до 06 липня 2009 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4

28 січня 2004 року ОСОБА_4 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 5980,11 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1.

Під час шлюбу на цій земельній ділянці здійснено будівництво житлового будинку, який не був введений в експлуатацію.

Ураховуючи вищенаведене, просив визнати незавершений будівництвом будинок і вказану земельну ділянку об'єктами спільної сумісної власності подружжя та поділити їх, виділивши йому Ѕ частини цього нерухомого майна, скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 січня 2004 року серії НОМЕР_1, виданий відповідачці.

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що з 12 червня 1981 року до 06 липня 2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням виконавчого комітету Новгородківської селищної ради народних депутатів від 25 лютого 1993 року ОСОБА_4 (ОСОБА_4.) дозволено будівництво індивідуального житлового будинку на 3 кімнати, житловою площею 48 кв. м, по АДРЕСА_1 на закріпленій земельній ділянці площею 0,15 га, старий будинок дозволено знести.

16 березня 1993 року виданий дозвіл на проведення будівельних робіт із будівництва житлового будинку та господарчих будівель за вказаною вище адресою та будівельний паспорт на забудову земельної ділянки.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, проведеної у рамках даної цивільної справи, встановити готовність у відсотках незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями станом на липень 2009 року, липень 2011 року неможливо, ступінь готовності незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями станом на червень 2013 року та липень 2013 року становить: 98 % житлового будинку, 51 % літньої кухні літ. "з", 56 % гаража літ. "9", 96 % господарського сараю, 100 % погребу літ. "5", 97 % вбиральні, 84 % сінника літ. "10", 100 % гаража.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що оскільки спірний будинок не прийнятий до експлуатації, тому сторони які, здійснювали його будівництво під час шлюбу, мають право власності на матеріали, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва.

З висновками судів повністю погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма ст. 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

За змістом ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч. 2 ст. 372 ЦК України).

У ЦК України (435-15) , крім понять "нерухомість", "нерухоме майно", "об'єкт нерухомого майна" (ч. 1 ст. 181, п. 6 ч. 1 ст. 346, ст. 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: "об'єкт незавершеного будівництва" (ст. 331), "об'єкт будівництва" (ст. ст. 876, 877, 879-881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз ст. ст. 60, 63, 69 СК України та ст. ст. 328, 331, 368, 372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Втім суд першої інстанції на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України зазначені вище положення закону та правову позицію Верховного Суду України не врахував, зазначивши, що сторони мають право власності лише на матеріали, які були використані в процесі будівництва спірного будинку, належним чином не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи.

На порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України апеляційний суд указаних порушень норм матеріального та процесуального права не виправив, не надав відповіді на всі доводи апеляційної скарги та їх не спростував, на порушення вимог ст. 212 ЦПК України не прийняв до уваги та не надав ніякої оцінки висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 01 червня 2016 року, згідно із яким ступінь будівельної готовності спірного будинковолодіння станом на червень 2013 року становить 98 %, не вирішив питання щодо визнання права на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

За таких обставин висновки судів в частині вирішення вимог про визнання об'єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать згаданій вище правовій позиції Верховного Суду України.

Оскільки вимоги про поділ земельної ділянки, на якій розташований недобудований житловий будинок, необхідної для обслуговування частки сторін у ньому, на підставі ст. 120 ЗК України, є похідними від вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя, то рішення в цій частині також підлягає скасуванню.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.