розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Білоцерківської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідач у справі ОСОБА_5, який є батьком її доньки, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, не виконує своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини.

Зазначала, що малолітня ОСОБА_4 проживає з нею, а відповідач не тільки не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, але й ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо її виховання та виявляє байдужість до дитини.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалоюапеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суди першої та апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням положень ст. ст. 164, 165 СК України, дійшли правильного висновкупро відмову в задоволенні позову.

Судами встановлено, що батьками малолітньої ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2, є сторони у справі, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 9). Дитина проживає разом із матір'ю.

Відповідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2015 року із ОСОБА_5 на утримання доньки стягнуто аліменти в розмірі 2 000 грн щомісяця до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з довідкою-розрахунком міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міського управління юстиції Київської області ОСОБА_5 має заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 30 червня 2015 року становила 12 516 грн. (а.с. 16).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначав, що позбавлення батьківських прав -це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, однак під час розгляду справи як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій, ОСОБА_4 не було надано належних доказів того, що позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав щодо малолітньої

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, є способом захисту інтересів останньої.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди правильно виходили із того, що обставина, на яку посилалась позивач в обґрунтування позову - повне невиконання ОСОБА_5 батьківських обов'язків, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Судами було встановлено, що відповідач хоча і не в рахунок аліментів, але перераховував позивачеві кошти на утримання дитини, забезпечував колишню дружину та дочку овочами на зиму. Мати та сестра відповідача також спілкуються з дитиною, забирають її до себе гостювати, разом відпочивають. ОСОБА_5 приймає участь у їх спілкуванні, зокрема, відвозить доньку до бабусі, яка проживає у м. Умань. Отже, інтерес до дитини відповідач не втратив.

Не взявши до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 1 червня 2016 року № 1841/1-7 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 щодо малолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, апеляційний суд виходив із того, що такий висновок було постановлено на підставі інформації, наданої лише позивачем. При цьому судом було враховано, що відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України висновок органу опіки та піклування є одним із доказів та не має переваг над іншими доказами.

Також слід зазначити, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьків обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей

(п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (v0003700-07) "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що зазначені вище факти та заперечення відповідачем позовних вимог вказують на небайдуже ставлення батька до своєї доньки, а відтак - позовні вимоги про позбавлення батьківських прав задоволенню не підлягають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року залишити без змін.