розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Державного підприємства дорожнього зв'язку інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв'язок" про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою Державного підприємства дорожнього зв'язку інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв'язок" на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства дорожнього зв'язку інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв'язок" (далі - ДП "Укрдорзв'язок") заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року з урахуванням ухвали того ж суду від 25 липня 2016 року про виправлення описки, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства дорожнього зв'язку, інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв'язок" на користь ОСОБА_4 19 865 грн 04 коп. заборгованості по заробітній платі, 34 540 грн 95 коп. компенсації втрати частини заробітку, 42 485 грн 52 коп. середнього заробітку за час затримки в розрахунку, а всього 96 891 грн 51 коп. без урахування зборів та податків.

В задоволенні решти вимог позову відмовлено.

У касаційній скарзі ДП "Укрдорзв'язок" просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачу при звільненні було нараховано, але не виплачено заробітну плату, при цьому, компенсація втрати частини заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку стягнуто відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не перевірено зазначені позивачем індекси інфляції, а також не доведено наявності невиплаченої заробітної плати, не знайшли свого підтвердження з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_4 з 31 жовтня 2011 року він займав посаду електрогазозварювальника 4 розряду в будівельно-монтажній дільниці ДП "Укрдорзв'язок" відповідно до наказу директора ДП "Укрдорзв'язок" від 31 жовтня 2011 року № 105-к.

Наказом директора ДП "Укрдорзв'язок" від 13 січня 2014 року № 02-к ОСОБА_4 було звільнено із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.

Із довідки директора ДП "Укрдорзв'язок" від 12 березня 2014 року № 24 вбачається, що ОСОБА_4 за період роботи на підприємстві з травня 2013 по січень 2014 нарахована заробітна плата в загальній сумі 19 865,04 грн.

Проте, докази того, що зазначена нарахована заробітна плата була виплачена позивачу відсутні.

Відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, враховуючи, що позивачу було нараховано, але не виплачено заробітну плату при звільненні в розмірі 19 865,04 грн, суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в цій частині відповідно до вимог ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" підприємства, установи, організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

Згідно із ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Враховуючи положення закону, індекс інфляції у 2014 та 2015 роках та заборгованість по заробітній платі, судами стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати в розмірі 34 540,95 грн.

При цьому, розраховуючи середній заробіток суд першої інстанції виходив із Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , про те, що обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Із довідки про заробітну плату позивача від 12 березня 2014 року № 24 вбачається, що за грудень 2013 року заробітна плата позивача становила 1 302,84 грн, за січень 2014 року заробітна плата позивача становила 2 582,67 грн.

Відповідно до п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Із правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові при розгляді справи № 6-1093цс15 від 23 грудня 2015 року, вбачається, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростували наданий позивачем розрахунок.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.