розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Центрально-Міський районний відділ в м. Кривому Розі головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що вона є власником будинку

АДРЕСА_1. Відповідач у справі ОСОБА_5 вселилася до вказаного будинку у 1993 році як дружина її сина.

У 2011 році шлюб між відповідачем та її сином було розірвано, однак ОСОБА_5 до теперішнього часу продовжує проживати у вказаному вище будинку, у добровільному порядку ОСОБА_5 звільнити будинок відмовляється.

Позивач також зазначала, що з 1998 року вона мешкала разом зі своєю дочкою, однак вирішила повернутись проживати до належного їй будинку.

Вважаючи, що відповідач не має законних підстав для проживання у спірному будинку всупереч волі власника, ОСОБА_4 просила суд її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі й усунути їй перешкоди у користуванні належним їй будинком шляхом виселення ОСОБА_5

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Усунено ОСОБА_4 перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй на праві власності будинком АДРЕСА_1 з надвірним спорудами шляхом виселення ОСОБА_5 із вказаного будинку.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2016 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 7 грудня 2016 року та залишити в силі рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2016 року.

Відповідно до п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням положень ст. 405 ЦК України, ст. ст. 116, 156 ЖК України, дійшов правильного висновку про відмову в позові, встановивши, що передбачені чиним законодавством підстави для виселення відповідача відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із встановлених у справі обставин, зокрема із того, що оскільки відповідач ОСОБА_5 вселилась до спірного будинку у 1993 році зі згоди позивача, як дружина сина позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_6, та проживає у будинку до теперішнього часу, утримує будинок та прибудинкову територію в належному стані, сплачує комунальні послуги, вона не може бути виселена зі спірного житлового приміщення з тих лише підстав, що шлюб між нею та ОСОБА_6 розірвано у листопаді 2011 року, так як припинення сімейних відносин не позбавляє її права користування займаним приміщенням.

Інших передбачених чинним законодавством підстав для виселення ОСОБА_5 зі спірного житлового приміщення апеляційним судом встановлено не було.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ