розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2017 року,

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір лізингу № 001575 від 11 грудня 2015 року, укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Ваш Авто" (далі - ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто"), та стягнути з відповідача на його користь 36 000 грн. авансового платежу.

Позов обґрунтовував тим, що за умовами зазначеного договору відповідач зобов'язувався придбати предмет лізингу, яким є автомобіль "KIARIO", і передати його у користування лізингоодержувачу на строк і на умовах, передбачених договором. При цьому після сплати позивачем авансового платежу в розмірі 36 000 грн. представником відповідача позивачу було надано запит на надання рахунку-фактури, з якого вбачалося, що позивачем купується транспортний засіб "KIA Sporttage", що не відповідало дійсності. Оскільки відповідач змінив умови договору в односторонньому порядку, без укладення додаткових угод за згодою сторін, позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 січня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто із ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто" на користь ОСОБА_4 36 000 грн. та судові витрати в розмірі 1 102 грн. 40 коп.

У касаційній скарзі ТОВ "Лізингова компанія "Ваш Авто", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України № 723/97-ВР "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) (далі - Закон № 723/97-ВР (723/97-ВР) ).

Стаття 18 ЗаконуУкраїни № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-ХІІ (1023-12) ) містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-ХІІ).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону № 1023-ХІІ, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України № 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Також установлено, що положеннями спірного договору передбачено, що лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.1 договору).

У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі в продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію та оформлення договору до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію та оформлення договору поверненню не підлягає (пункт 5.4 договору).

У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни (пункт 8.3 договору).

Коригування розміру лізингових платежів у випадках, передбачених цим договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів - комісію (винагороду) лізингодавця в частині витрат на фінансування предмета лізингу (пункт 8.8 договору).

За змістом пунктів 8.3 договору розмір лізингової плати може змінюватися у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу продавця.

Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

Зокрема, у пункті 8.3 договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу (пункт 8.4 договору).

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону № 1023-ХІІ до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Установлено, що договір фінансового лізингу від 11 грудня 2015 року № 000347нотаріально посвідчено не було.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу та відсутність нотаріального посвідчення спірного договору, в результаті чого наявні підстави для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону № 1023-XII (1023-12) .

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.