розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Національної телекомпанії України про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом та, уточнивши його, просила визнати незаконним її відсторонення з 26 листопада 2013 року від роботи на посаді фінансового директора фінансової дирекції Національної телекомпанії України (далі - НТУ), визнати незаконним її звільнення з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, поновити її на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування своїх вимог посилалась на ті обставини, що відсторонення її від виконання своїх обов'язків на посаді та її подальше звільнення відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки з наказом про усунення від виконання посадових обов'язків її не було ознайомлено, копію наказу не надано, а при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці вона мала право на переважне залишення на роботі, просила задовольнити позов.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Ухвалюючи рішення про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивача було звільнено з дотриманням трудового законодавства.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що з 14 квітня 2010 року ОСОБА_3 працювала у НТУ на посаді начальника відділу - заступника головного продюсера відділу головного продюсера, з 30 червня 2010 року вона переведена на посаду фінансового директора з виробництва фінансової дирекції НТУ, а з 31 липня 2012 року позивача переведено на посаду фінансового директора фінансової дирекції (том І, а.с. 5- 9).

Наказом тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора НТУ від 15 січня 2014 року № 7 у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці згідно зі штатним розписом, затвердженим тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора 26 грудня 2013 року, вирішено провести в установленому законом порядку вивільнення працівників відповідно до штатного розпису, який вступає в дію з 01 квітня 2014 року (том І, а.с. 48).

Зміни кількості структурних підрозділів НТУ вбачаються з наявних в матеріалах справи копій Структури НТУ від 26 лютого 2014 року № 103/6-2 та Структури НТУ від 13 березня 2014 року № 189/6-2, штатних розписів НТУ на 2014 рік (а.с. 195-199, 201-205, том І), а також Структури НТУ від 31 березня 2010 року № 119/6-3, від 13 липня 2010 року № 228/6-3, а також штатних розписів на 2010 рік (том І, а.с. 207 - 223).

У зв'язку з цим проведено скорочення 11 посад категорії "Керівники", зокрема і посади фінансового директора з виробництва фінансової дирекції телекомпанії.

Згідно Попередження від 17 січня 2014 № 4-вк позивача попереджено про скорочення 01 квітня 2014 посади директора фінансового фінансової дирекції та запропоновано посаду начальника відділу нормування та оптимізації виробництва фінансово-економічного управління, а також попереджено про наслідки відмови (том І, а.с. 49). Згідно акту від 20 січня 2014 року ОСОБА_3 відмовилася ознайомитись із вказаним повідомленням.

06 березня 2014 року відповідач направив до профспілкового комітету профспілки працівників культури НТУ подання про надання згоди на звільнення ОСОБА_3 у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та скорочення її посади.

20 березня 2014 року, отримавши згоду профспілки, наказом тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора НТУ № 186-к ОСОБА_3 звільнено з посади з 31 березня 2014 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (т.1 а.с. 10, 12).

Також встановлено, що у НТУ відбулися зміни в організації виробництва і праці: з двох структурних підрозділів телекомпанії утворено один новий з однією керівною посадою.

17 січня 2014 року згідно ст. 49-2 КЗпП України позивачу була запропонована посада начальника відділу нормування та оптимізації виробництва фінансово-економічного управління, на зайняття якої остання не погодилася.

Крім того, згідно ст. 20 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачу виплачено допомогу в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) .

З матеріалів справи вбачається, що при вирішенні питання про надання переважного права на залишення на роботі між двома керівниками реорганізованих структурних підрозділів ОСОБА_5 та ОСОБА_3, роботодавець виходив саме з їх кваліфікації і продуктивності праці та віддав перевагу ОСОБА_5 (акт від 23 січня 2014 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Вирішуючи спір, суди обох інстанцій, надавши оцінку доводам позивача щодо надання переважного права на залишення на роботі між двома керівниками реорганізованих структурних підрозділів, врахувавши кваліфікацію, рівень освіти, стаж роботи, продуктивність праці, показники роботи, дійшли висновку про відсутність переваг позивача за цими показниками.

Разом з тим, вказуючи про відсутність переважного права позивача на залишення на роботі судами не було враховано положень абз. 1 п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", де зазначено, що особам, віднесеним до категорії 1 (п. 1 ст. 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: зокрема, переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесена до категорії 1 (т. 1 а.с. 11).

На вказані обставини позивач вказувала під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, однак суди не надали оцінки цим доводам позивача, не врахували, що вказаною нормою закону визначено переважне право працівника із особливим соціальним статусом на залишення на роботі, в зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про безпідставність позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що суди не виконали своїх обов'язків, визначених законом, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.