розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2016 року,

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з цим позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 29 листопада 2005 року між банком і ОСОБА_4 був укладений договір, за умовами якого відповідачу було надано кредит у сумі 15 800 доларів США.

Сторонами 01 жовтня 2007 року та 20 жовтня 2008 року укладені додаткові угоди № № 1 і 2, за умовами яких змінено валюту кредитування у національну валюту України, що в перерахунку становить 60 089,64 грн зі сплатою 22 % річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 24 листопада 2012 року.

Відповідач належним чином не виконував взятих на себе зобов'язань і тому станом на 18 квітня 2014 року заборгованість становить 126 712,46 грн, з яких: 46 461,64 грн - сума заборгованості за кредитом; 15 759,03 грн - заборгованість за відсотками; 22 270,82 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 7 590,74 грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків; 22 292,35 грн - інфляційні витрати за кредитом; 10 337,88 грн - інфляційні витрати за відсотками.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь всю суму заборгованості за кредитним договором та витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 21 березня 2016 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2016 року рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 21 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за відсотками та пені за несвоєчасне повернення відсотків скасовано і ухвалено нове.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 15 759,03 грн процентів за користування кредитом і 7 590,74 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків, всього 23 349,77 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" витрати по сплаті судового збору у сумі 718,42 грн.

В решті це ж рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення районного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення районного суду частково та ухвалюючи нове рішення про стягнення процентів і пені в межах строку позовної давності, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України) та з урахуванням ч. 1 ст. 1048 ЦК України, ст. 599 ЦК України та правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 10 січня 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише 07 жовтня 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

Однак відповідно до п. 7.3 додаткової угоди від 01 жовтня 2007 року № 1 до кредитного договору від 29 листопада 2005 року цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань, з урахуванням положень п. 7.5 цього договору.

Оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань і на теперішній час, то кредитний договір є діючим.

Так як кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом було помилкового стягнуто проценти та пеню за процентами є необґрунтованими, оскільки визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ