розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_4на рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 8 лютого 2016 року,

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 12 квітня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 014/0040/82/8027, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у сумі 28 000 доларів США зі сплатою 13,75% річних з кінцевим терміном повернення 12 квітня 2017 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 014/0040/82/80267.

Оскільки боржник допустив порушення умов кредитного договору, станом на 4 листопада 2014 року виникла заборгованість в сумі 40 375,17 доларів США, що становить 523 018,05 грн, яку банк просив стягнути з боржника і поручителя в солідарному порядку.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 8 лютого 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" солідарно заборгованість за кредитним договором № 014/0040/82/80267 від 12 квітня 2007 року в розмірі 32 482,18 доларів США, що еквівалентно 699 261,56 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 8 лютого 2016 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному цим Законом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 12 квітня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 014/0040/82/80267, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 28 000 доларів США зі сплатою 13,75% річних з кінцевим терміном повернення 12 квітня 2017 року.

Цього ж дня між ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" та ОСОБА_5 укладений договір поруки № 014/0040/82/80267, відповідно до умов якого остання зобов'язувалася відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_4, які виникають з кредитного договору № 014/0040/82/80267 від 12 квітня 2007 року.

Пунктом 6.5 кредитного договору встановлено право кредитора у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в частині або в цілому.

Договором поруки (п.2.5) передбачено, що поручитель приймає на себе зобов'язання (у випадку невиконання боржником боргових зобов'язань перед банком за кредитним договором) виконати боргові зобов'язання у обсязі, заявленому банком у письмовій вимозі, протягом 5 банківських днів з дати отримання відповідної письмової вимоги банку. Така вимога банку вважається отриманою поручителем, якщо банк надіслав її поштою за адресою поручителя.

8 вересня 2014 року банк направив боржнику та поручителю вимогу про дострокове погашення кредитного договору, змінивши строк виконання кредитного договору на 8 листопада 2014 року (повернути кредит не пізніше 60 днів з дати вимоги).

Вимога отримана 26 вересня 2014 року, а з позовом до суду позивач звернувся 22 січня 2015 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з яким у цій частині обґрунтовано погодився і апеляційний суд, вірно виходив із того, що боржник ОСОБА_4 допустив порушення виконання умов кредитного договору, укладеного 12 квітня 2007 року, і 8 вересня 2014 року боржнику та поручителю направлено досудову вимогу про зміну строку виконання кредитного договору та його дострокове погашення (повернути достроково кредит протягом 60 днів з дня одержання вимоги), та, оскільки боржники у добровільному порядку заборгованість не сплатити, кредитор звернуся з відповідним позовом до суду.

Також суд, частково задовольняючи позов, стягнув з боржників пеню в розмірі 9 062,22 доларів США.

Проте такі висновки зроблені з порушенням норм матеріального права.

Гривня є законним платіжним засобом на всій території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.ч. 1. 2 ст. 192 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити у зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч 2 ст. 546 ЦК України пеня є видом забезпечення виконання зобов'язання; виходячи зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19 лютого 1993 року і відповідно до вимог ст. 192 ЦК України, її розрахунок має здійснюватись у грошові одиниці України - гривні.

Отже, пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент прострочення зобов'язання, а не визначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення.

У розрахунках позивача пеню обчислено у доларах США та переведено у еквівалент у гривні за курсом Національного банку України на дату звернення з позовом, що не відповідає механізму розрахунку пені і умовам кредитного договору.

Отже, суд першої інстанції порядок нарахування пені не перевірив, залишив поза увагою зміст вимог закону й договірних положень про обчислення пені у національній валюті за кожен місяць прострочення і переведення її у гривню час прострочення, а не на кінцевий строк нарахування пені, що впливає на суму заборгованості у зв'язку зі зміною курсу іноземної валюти.

Апеляційний суд не звернув уваги на зазначені порушення, не врахував умови припинення поруки, визначені договором поруки, та зміну тривалості позовної давності, обумовлену кредитним договором, не навів мотивів щодо відхилення всіх доводів апеляційної скарги, тому постановлена ним ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 8 лютого 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.