Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Збирит Олена Вікторівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, повернення сторін у попереднє становище, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 9 березня 2017 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 січня 2010 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір позики, згідно з яким він дав у борг ОСОБА_5 кошти у розмірі 537 700 доларів США строком до 1 червня 2014 року.

В обумовлений строк відповідач кошти йому не повернула, у зв'язку з чим він звернувся з позовом до суду. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 травня 2015 року, зміненим рішенням апеляційного суду Львівської області від 12 жовтня 2015 року, стягнуто з ОСОБА_5 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 537 700 доларів США, проценти у розмірі 277 836,22 доларів США та 3 % річних у розмірі 18 969,60 доларів США.

Позивач зазначав, що під час розгляду вищезазначеної справи, Пустомитівський районний суд ухвалою від 24 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2014 року, задовольнив його клопотання про забезпечення позову і наклав арешт у межах суми боргу на все майно ОСОБА_5 Відповідно до даної ухвали відділом ДВС Пустомитівського РУЮ було накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно відповідача. Однак незважаючи на наявність чинного арешту, 27 листопада 2015 року між відповідачами було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 належну їй земельну ділянку площею 0,2010 га, розташовану на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Після звернення його до органів поліції, встановлено, що арешт був начебто знятий на підставі ухвали Пустомитівського районного суду від 9 жовтня 2015 року, яка судом не постановлялася, текст вказаної ухвали до Єдиного державного реєстру судових рішень не вносився.

Посилаючись на те, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу між відповідачами вчинений всупереч вимогам закону, порушує його законні права та інтереси, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2010 га, розташованої на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, укладений 27 листопада 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, і повернути сторони договору у попередній стан шляхом повернення у власність ОСОБА_5 вказаної земельної ділянки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 9 березня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2010 га, укладений 27 листопада 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки цей договір не відповідає вимогам закону і порушує права позивача, що пов'язані із забезпеченням його майнових прав і цивільного інтересу щодо повернення ОСОБА_5 грошових коштів. При цьому судами було встановлено, що відповідно до чинного судового рішення, в межах його примусового виконання, згідно постанови державного виконавця існувало обтяження стосовно предмету оспорюваного договору, оскільки було накладено арешт на майно відповідача ОСОБА_5 та заборона на його відчуження, про що остання достеменно знала.

Такий висновок судів відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника були предметом дослідження судів, і останні в сукупності з іншими доказами у справі, надали їм правильну юридичну оцінку.

За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 9 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.