розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережний Олександр Сергійович, про визнання недійсними договорів дарування, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року,

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що він є людиною похилого віку, та, після смерті дружини, проживає один у АДРЕСА_1.

У травні 2015 року його син, ОСОБА_5, запропонував йому свої послуги по забезпеченню доглядом, харчуванням, утриманням житлового будинку і присадибної ділянки в належному стані за умови укладення відповідного договору.

Бажаючи укласти з відповідачем договір довічного утримання, він помилково уклав 29 травня 2015 договір дарування належних йому домоволодіння та земельної ділянки.

Позивач зазначав, що він є дитиною війни, тяжко хворіє та укладаючи договір не ознайомлювався із його текстом, вважаючи, що договір містить всі обумовлені заздалегідь умови щодо його догляду. При цьому він як проживав до укладення договору у будинку АДРЕСА_1, так і проживає нині, іншого житла немає.

Вважаючи, що при укладенні договорів дарування, він припустився помилки щодо природи правочинів, прав та обов'язків сторін, позивач просив визнати недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, посвідчені приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Бережним О.С. від 29 травня 2015 року.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_4задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0887 га, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. ст. 717, 719, 722 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними оспорюваних договорів, оскільки належні і допустимі докази у справі, яким суди відповідно до вимог ст. ст. 60, 212 ЦПК України надали належну оцінку, свідчать про те, що позивач вчинив правочини під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення.

Такий висновок судів відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у постановах від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-202цс15, та від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника є безпідставними і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.