розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання факту проживання однією сім'єю та поділ майна, придбаного у період спільного проживання, за касаційною скаргою ОСОБА_5, яка діє через представника ОСОБА_6, на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року,

У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 02 вересня 2000 року сторони проживали разом як подружжя без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спочатку орендували житло, а згодом придбали квартиру АДРЕСА_1; а з 2006 року, після проведення капітального ремонту вказаної квартири та її облаштування, вселились і проживали в ній. Також позивач зазначав, що 28 квітня 2007 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_2, який оформлено на ім'я ОСОБА_5 Позивач проти цього не заперечував, оскільки вважав, що вони проживають як одна сім'я, що для придбання земельної ділянки вкладали спільні кошти, і при цьому за браком необхідної суми коштів він позичав кошти у своїх друзів, що підтверджується борговими розписками. Після придбання земельної ділянки вони почали будувати на придбаній земельній ділянці будинок, він особисто займався питаннями розробки проектної документації, придбання будівельних матеріалів та найму працівників для проведення будівельних робіт. Однак, у березні 2012 року відповідач змінила замки на вхідних дверях в квартирі АДРЕСА_1, а у подальшому змінила замки й у будинку в с. Забір'я.

З урахуванням вказаного позивач просив: встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 з ОСОБА_5 з вересня 2000 року; визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, земельної ділянки та збудованого на ній будинку АДРЕСА_2; вселити ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 та у будинок АДРЕСА_2; зобов'язати ОСОБА_5 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у користуванні вказаною квартирою та будинком і передати ключі від них.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року, встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу у період з 01 вересня 2004 року по лютий 2012 року; визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказану ухвалу апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду залишити без змін з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

У статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав доведеним факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як чоловіка та жінки без шлюбу у період з 01 вересня 2004 року по лютий 2012 року.

Крім того, судами встановлено, що проживаючи разом, сторони мали спільний побут, за спільні кошти придбавали майно, спільною працею покращували це майно, яке вважали спільним, а тому місцевий суд дійшов правильного висновку про поділ спільного майна подружжя.

З урахуванням вказаного колегія суддів вважає, що апеляційний суд, дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, постановив законну і обґрунтовану ухвалу про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов ОСОБА_4