розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2017 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 22 серпня 2007 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит в сумі 14 000 доларів США, зі сплатою 0,92 % на місяць за користування коштами, на термін до 22 серпня 2017 року. Належне виконання зобов'язань за вказаним договором забезпечувалося договором іпотеки, предметом якого є квартира в АДРЕСА_1

Зазначав, що умовами дійсності договору є зазначення в ньому розміру кредиту, умов кредитування, перед укладанням договору кредитодавець повинен належним чином поінформувати позичальника про суму кредиту, його сукупну вартість із урахування витрат на його оформлення, обслуговування, річну відсоткову ставку, умови дострокового розірвання договору тощо, у договорі повинні бути зазначені істотні умови, щодо яких сторонами досягнуто згоди, що узгоджується з приписами ст. ст. 203, 215, 638, 1054, 1055 ЦК України,

ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) .

Проте вказані вимоги законодавства не були дотримані, оскільки позичальник не був ознайомлений з усіма умовами кредитування, а був обізнаний лише з тією інформацією, що була викладена безпосередньо в договорі. При цьому, у договорі відсутній детальний опис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки, вартості супутніх послуг, договір не містить відомостей про вартість усіх супутніх послуг, інших фінансових зобов'язань споживача, відомостей про реальну процентну ставку, про абсолютне значення подорожчання кредиту.

Посилаючись на те, що у зв'язку з його необізнаністю, відповідачем було введено його в оману щодо умов кредитування, йому не було надано усіх необхідних відомостей для укладення кредитного договору, а також на те, що договір містить несправедливі умови та істотний дисбаланс інтересів сторін, просив визнати недійсним кредитний договір від 22 серпня 2007 року, укладений ним та ПАТ КБ "ПриватБанк".

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що при укладенні кредитного договору від 22 серпня 2007 року сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

При цьому судами правильно зазначено, що на момент укладення договору позивач не заявляв додаткових вимог та в подальшому виконував умови договору. Також, до моменту укладення договору до позичальника як до споживача послуг була доведена інформація відповідно до переліку та у формі, передбачених законодавством, що підтверджується його підписом в Анкеті-заяві.

Крім того, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а тому, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторона приймає на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2017 року залишити без змін.