розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Банк Форум", ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівна, про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору від 27 квітня 2007 року, укладеного між публічним акціонерним товариством "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум") та ОСОБА_5, останній отримав кредит у розмірі 350 000 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 27 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку нерухоме майно - садовий будинок загальною площею 355,5 кв. м, житловою площею 100,70 кв. м, що належить йому на підставі рішення Фастівського районного суду м. Києва від 26 березня 2007 року, та земельну ділянку площею 0,0611 га.

Оскільки передане в іпотеку банку майно є спільним майном подружжя і ОСОБА_4 згоду на передачу його в іпотеку не давала, просила визнати недійсним договір іпотеки, укладений 27 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ПАТ "Банк "Форум".

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 27 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ПАТ "Банк Форум" у частині передачі в іпотеку садового будинку АДРЕСА_1. У іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, у цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За статтею 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України (435-15) правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом із тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 ст. 3 ЦК України (435-15) до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Наведене викладено впостанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Апеляційним судом установлено, що позивач ОСОБА_4 знала про укладення її чоловіком ОСОБА_5 27 квітня 2007 року кредитного договору. На момент укладення договору іпотеки в частині передачі в іпотеку банку земельної ділянки, на що позивач надала згоду, дана земельна ділянка була забудована, на ній зведено наведений вище садовий будинком.

Встановивши обізнаність позивача ОСОБА_4 про одержання її чоловіком кредиту від АКБ "Форум", а також надання згоди на передачу в іпотеку банку належного їм спільного майна, що свідчить про добросовісність сторін при укладенні як кредитного договору, так і договору іпотеки, апеляційний суд правильно застосував положення ст. ст. 3, 13, 369 ЦК України, ст. 65 СК України та прийшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання іпотечного договору недійсним.

Доводи касаційних скарг висновки суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ