розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України про відшкодування збитків, завданих незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 4 липня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 2 березня 2017 року,

У січні 2016 року ОСОБА_4.звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 22 листопада 2001 року він перебував під слідством і судом. 21 лютого 2013 року слідчим слідчого відділу Коростенського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. 15 листопада 2013 року слідчим було винесено постанову про визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню йому за рахунок коштів державного бюджету, як компенсація втраченого заробітку за період з 1 квітня 2004 року по 31 липня 2008 року у розмірі 18 551 грн 58 коп. Проте вказана постанова слідчого виконана не була, так як її скасовано прокурором Житомирської області.

16 липня 2014 року рішенням апеляційного суду Житомирської області з Державної казначейської служби України на його користь стягнуто 165 648 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Проте вказане рішення суду було виконано лише 31 серпня 2015 року, що підтверджується платіжним дорученням. При перерахуванні коштів на його картковий рахунок публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") було утримано комісійну винагороду у розмірі 0,5 % від суми зарахування, а саме 828 грн 24 коп.

Вважав, що відповідач був зобов'язаний передбачити додаткові витрати, пов'язані з виконанням рішення суду, унаслідок чого 828 грн 24 коп. підлягають стягненню з відповідача на його користь.

23 жовтня 2014 року рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, що набрало законної сили, стягнуто з Державної казначейської служби України на його користь 5 931 грн 35 коп. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, яке було виконане лише 29 квітня 2015 року.

22 квітня 2015 року рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, що набрало законної сили, стягнуто з Державної казначейської служби України на його користь 18 551 грн 58 коп. у рахунок відшкодування втраченого заробітку, внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, прокуратури і суду, яке було виконане лише 24 грудня 2015 року, що підтверджується випискою по його особистому рахунку в ПАТ "Державний ощадний банк України".

Отже, вищевказані судові рішення виконані з порушенням тримісячного строку, передбаченого п. 48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (845-2011-п) , унаслідок чого наявні підстави для стягнення з відповідача компенсації за порушення строку перерахування коштів та інфляційних втрат.

З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України на його користь у рахунок відшкодування збитків, завданих незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду 140 700 грн 02 коп., з яких: недоотримана при виконанні рішення апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2014 року сума коштів, утримана банком як комісійна винагорода за переведення платежу у розмірі 828 грн 24 коп., компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за цим судовим рішенням та інфляційні втрати у розмірі 66 490 грн 66 коп.; компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за рішеннями Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 23 жовтня 2014 року та від 22 квітня 2015 року й інфляційні втрати у розмірі 73 381 грн 12 коп.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 липня 2016 року позов ОСОБА_4задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 21 923 грн 41 коп. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 2 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 компенсацію за прострочення перерахування коштів за рішенням суду у розмірі 3 250 грн 19 коп. У задоволенні решти позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.

Державна казначейська служба України судові рішення не оскаржила.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й частково задовольняючи позов ОСОБА_4, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що згідно зі ст. 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" трьохмісячний строк на перерахування коштів за рішенням суду у даному випадку підлягає обчисленню з моменту отримання Державною казначейською службою України відповідного виконавчого листа.

Апеляційний суд вірно розрахував розмір компенсації (3 % річних від несплачених сум), яка підлягає стягненню на користь позивача у зв'язку з порушенням відповідачем строків перерахування коштів за рішенням апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2014 року та рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2015 року, інші судові рішення виконані відповідачем у встановленому законом порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не передбачено нарахування індексу інфляції на суму коштів, які стягуються на користь осіб у порядку відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування, прокуратури і суду, у зв'язку з простроченням здійснення реальної виплати коштів, оскільки законом встановлено інший спосіб відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду. При цьому положення Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) до спірних правовідносин не застосовуються, так як компенсація має разовий характер.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 2 березня 2016 року № 6-2491цс15, яка у силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 828 грн 24 коп., які були утримані банківською установою в якості комісійного платежу, оскільки причиною цього утримання є те, що така плата передбачена Тарифами за обслуговування поточного рахунку з використанням платіжної картки, тобто зазначене утримання коштів відбулось у межах договірних взаємовідносин представника позивача, якому відкрито рахунок за пакетом "Пенсійний" та обслуговуючої банківської установи.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.