розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення коштів за недійсним правочином та штрафних санкцій, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" на заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 26 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 16 вересня 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" (далі - ТОВ "Євролізинг Україна"), посилаючись на те, що 27 січня 2016 року між ним та ТОВ "Євролізинг Україна" було укладено договір фінансового лізингу, предметом якого є легковий автомобіль "Fiat Doblo Combi" вартістю 174 850 грн. При укладенні договору йому повідомили про необхідність відразу сплатити аванс за придбання в розстрочку автомобіля в розмірі 100 000 грн із тим, щоб отримати звільнення від сплати додаткових відсотків і комісії із обов'язком погасити заборгованість в сумі 74 850 грн до кінця року.

Того ж дня ним було сплачено 100 000 грн за придбання легкового автомобіля "Fiat Doblo Combi" 2014 року випуску. Проте виявилось, що замість авансового платежу йому були надані платіжні реквізити для сплати так званого "адміністративного платежу" на обумовлену суму. Зазначав, що сплачує грошові кошти у формі авансового платежу за замовлений ним товар.

Вказував, що після внесення 100 000 грн, автомобіль йому передано не було, натомість його запевнили, що він серед інших декількох учасників буде претендентом на отримання вказаного транспортного засобу, фактично в порядку розіграшу.

Згідно додатку № 1 до договору фінансового лізингу від 27 січня 2016 вартість предмету лізингу встановлена в сумі 12 149,31 євро, з яких 50 % авансовий платіж, а 10% (1 214,93 євро) адміністративний платіж.

Фактично ціна товару виявилася значно вищою в порівнянні з ціною, яка була обумовлена з позивачем. У договорі немає положень щодо адміністративного платежу на суму в 100 000 грн.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що всі платежі, які визначаються у додатку № 1 та додатку № 3 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем згідно вказаних додатків на підставі рахунків виставлених лізингодавцем, однак додаток № 3 до даного договору, який є його невід'ємною частиною та містить істотні умови договору, які підлягають обов'язковому погодженню сторонами, позивач взагалі не підписував.

Відповідно до змісту п. 8.1 договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатках № 1 та № 3 до цього договору. У позивача відсутній додаток № 3 до договору фінансового лізингу, він не може довідатися про систему лізингових платежів.

Окрім цього, п. 12.1 договору передбачає, що: "Лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, у якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 60 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає", тобто містить явно дискримінаційні положення, які відверто суперечать приписам законодавства про захист прав споживачів та існуючій практиці продажу автомобілів.

6 лютого 2016 року позивач на адресу відповідача направив вимогу про відмову від угоди та повернення йому грошових коштів, проте кошти йому перераховані не були.

Вважав, що при укладенні договору його свідомо ввели в оману щодо дійсної правової природи правочину та його істотних умов. Позивач не мав наміру укладати договір фінансового лізингу. Вартість предмета лізингу вписано кульковою ручкою у договір після його підписання позивачем, що бачили свідки.

Також посилався на відсутність у відповідача ліцензії на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вимогам законодавства та на те, що спірний договір фінансового лізингу не було нотаріально посвідчено.

Ураховуючи наведене, просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 27 січня 2016 року, укладений між ним та ТОВ "Євролізинг Україна", стягнути з ТОВ "Євролізинг Україна" 100 000 грн грошових коштів, одержаних за недійсним договором фінансового лізингу від 27 січня 2016 року, 3% річних за користування коштами в сумі 674 грн, інфляційні втрати в сумі 496,40 грн та пеню за несвоєчасне повернення грошових коштів у розмірі 9 884,94 грн.

Заочним рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 26 травня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 27 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ "Євролізинг Україна". Стягнуто з ТОВ "Євролізинг Україна" на користь ОСОБА_4 100 000 грн грошових коштів, одержаних ТОВ "Євролізинг Україна" за недійсним договором фінансового лізингу від 27 січня 2016 року. Стягнуто з ТОВ "Євролізинг Україна" на користь ОСОБА_4 3% річних за користування коштами в сумі 674 грн, інфляційні втрати в сумі 496,40 грн та пеню за несвоєчасне повернення грошових коштів в сумі 9 884,94 грн, а всього 11 055,34 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 16 вересня

2016 року заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "Євролізинг Україна" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Встановивши, що спірний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, його укладено без обов'язкової наявності ліцензії та без обов'язкового нотаріального посвідчення суди правильно застосовували норми ст. ст. 220, 799, 806 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та прийшли вірного висновку про недійсність правочину.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Євролізинг Україна" відхилити, заочне рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 26 травня 2016 року у нескасованій частині та рішення апеляційного суду Черкаської області від 16 вересня 2016 року залишити без змін.