розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" про стягнення страхового відшкодування, за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на рішення апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 12 серпня 2015 року автомобіль "Део-Ланос" під керуванням ОСОБА_5 здійснив на неї наїзд, у результаті чого вона отримала тілесні ушкодження. Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та стягнуто з останнього на користь позивача у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 19 473,22 грн. та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. На даний час від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_4 продовжує курс лікування. Так, 02 листопада 2015 року позивачу було проведено хірургічне планове лікування із встановлення пластини, вартість якого становила 30 509,74 грн. Оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) цивільно-правова відповідальність винної особи була застрахована відповідачем, ОСОБА_4 з метою покриття витрат на лікування 03 лютого 2016 року звернулась до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, в чому відповідачем було відмовлено.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (далі - ПрАТ "Київський страховий дім") на її користь грошові кошти у розмірі 34 854,66 грн., з яких: на відшкодування шкоди на лікування - 30 509,74 грн., моральна шкода - 1 525,49 грн., пеня - 2 353,84 грн., інфляційні втрати - 305,10 грн., 3 % річних - 160,49 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ "Київський страховий дім" на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 34 854,66 грн., з яких: 30 509,74 грн. на відшкодування шкоди, пов'язаної з лікуванням, 1 525,49 грн. моральної шкоди, 2 353,84 грн. пені, 305,10 грн. інфляційних втрат, 3 % річних - 160,49 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ПрАТ "Київський страховий дім", мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 12 серпня 2015 року ОСОБА_5, керуючи автомобілем "Део-Ланос" здійснив наїзд на ОСОБА_4, у результаті чого остання отримала тілесні ушкодження.

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року, який набрав законної сили, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, і призначено йому покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 19 473,22 грн. і моральну шкоду - 100 000 грн.

02 листопада 2015 року позивачу було проведено оперативне планове лікування: артроскопія, пластина БХЗ лівого колінного суглобу SGM з фіксацією біоінтерферентними гвинтами. Загальна сума витрат на проведення оперативного втручання склала 30 509,74 грн.,

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована ПрАТ "Київський страховий дім", з лімітом відповідальності страхувальника у розмірі 100 000 грн.

Позивач 19 серпня 2015 року подала відповідачу письмове повідомлення про подію, що може бути визнана страховою, до якої додала схему ДТП та медичну довідку про заподіяне їй пошкодження здоров'я.

Заяву про виплату страхового відшкодування позивачем подано ПрАТ "Київський страховий дім" 03 лютого 2016 року.

Згідно наявних у матеріалах справи товарних чеків, рахунка-фактури та квитанцій, вартість придбаних позивачкою у листопаді 2015 року набору фіксаторів для пластинки ПХЗ та медичних препаратів становить 30 509,74 грн. Вказана шкода, пов'язана з лікуванням наслідків ДТП, ні винною особою, ні відповідачем позивачу не відшкодована.

Відповідач листом від 19 лютого 2016 року відмовив у виплаті позивачу страхового відшкодування з посиланням на те, що ОСОБА_4 заявлено позов до винної особи ОСОБА_5, від якої частково одержано відшкодування шкоди, а в разі виплати позивачу страхового відшкодування буде допущено подвійне відшкодування шкоди.

За змістом ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 цього Кодексу).

Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1192 ЦК України підстав.

Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року № 6-954цс16, яка відповідно до норм ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2016 року № 6-1253цс16.

Правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту, є грошовим зобов'язанням.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року № 6-927цс16, 01 червня 2016 року № 6-927цс16

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка після настання ДТП звернулась до страховика із заявою про виплату їй страхового відшкодуванні, що сталась з вини фізичної особи, з якою ПрАТ "Київський страховий дім" уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, додавши виписку із медичної карти стаціонарного хворого з відповідними доказами про понесені нею витрати на лікування - проведення 02 листопада 2015 року оперативного втручання, пов'язаного з ДТП. Відповідач не надав суду будь-яких належних та переконливих доказів, які б свідчили про невиконання позивачем своїх обов'язків, встановлених законом, і що це призвело до неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, навів розрахунки, з яких виходив при задоволенні грошової вимоги.

Апеляційним судом повно і всебічно з'ясовано обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, надані сторонами докази, які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.