розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Антонівської селищної ради м. Херсона, треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Херсонській області, Херсонське державне підприємство геодезії, картографії та кадастру "Херсонгеоінформ", Управління Держземагентства у Херсонській області, про визнання недійсними рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання звільнити земельну ділянку, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 травня 2016 року та додаткове рішення апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2016 року та касаційною скаргою Антонівської селищної ради м. Херсона на рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 травня 2016 року,

У жовтні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсним рішення Антонівської селищної ради м. Херсона від 20 серпня 2003 року № 159 в частині затвердження технічної документації щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку та передачі у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки, площею 0,077 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку, розташовану за вказаною адресою; зобов'язати ОСОБА_6 звільнити земельну ділянку, площею 0,0026 га, шляхом перенесення паркану, розташованого за цією ж адресою.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником домоволодіння АДРЕСА_1 Згідно з довідкою від 09 грудня 2013 року, виданою виконавчим комітетом Антонівської селищної ради м. Херсона, за вказаним домоволодінням закріплено земельну ділянку площею 0,05 га, яка межує із земельною ділянкою відповідача АДРЕСА_1

Власниками домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 та ОСОБА_6

На підставі рішення Антонівської селищної ради від 20 серпня 2003 року № 159 ОСОБА_6 було виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,077 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташовану за вищевказаною адресою.

Посилаючись на те, що внаслідок неправомірних дій відповідачів належна ОСОБА_6 земельна ділянка була збільшена у розмірах за рахунок належної йому частини земельної ділянки, просив позов задовольнити.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 09 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 24 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсним та скасовано п. 1. 21 рішення Антонівської селищної ради м. Херсона від 20 серпня 2003 року № 159 про безоплатну передачу ОСОБА_6 у приватну власність присадибної земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд по АДРЕСА_1

Визнано недійсним, виданий ОСОБА_6 06 листопада 2013 року державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 0770 га, по АДРЕСА_1 цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Додатковим рішенням апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2016 року стягнуто з ОСОБА_6 та Антонівської селищної ради м. Херсона на користь ОСОБА_5 судові витрати по 1 400 грн з кожного.

У касаційних скаргах представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7- просить скасуватиоскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також скасувати додаткове рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у стягненні судових витрат, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

У касаційній скарзі Антонівська селищна рада м. Херсона просить скасуватиоскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням Антонівської селищної ради м. Херсона від 20 серпня 2003 року ОСОБА_6 передано у приватну власність присадибну земельну ділянку в смт Антонівка для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, площею 770 кв. м по АДРЕСА_1

Згідно з державного акта на право власності на земельну ділянку від 06 листопада 2003 року ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,0770 га, розташованої по АДРЕСА_1 м. Херсон; цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Власниками домоволодіння АДРЕСА_1 є: ОСОБА_6, якому належить 72/100 частин, на підставі договору дарування від 10 лютого 2009 року, та ОСОБА_6, якій належить 28/100 частин, на підставі договору дарування від 28 грудня 2004 року.

04 червня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. У зазначеному договорі не вказано про розмір земельної ділянки, яка перейшла у власність або користування позивача.

Відповідно до довідки від 09 грудня 2013 року № 1356, виданою виконкомом Антонівської селищної ради м. Херсона, за адресою позивача обліковується присадибна земельна ділянка загальною площею 0,05 га.

Також встановлено, що станом на 27 січня 2012 року відповідно до плану земельної ділянки АДРЕСА_1 виконаного ДП "Херсонгеоінформ", у фактичному користування позивач перебуває земельна ділянка площею 0,0461 га.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів того, що до площі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_6, включено частину земельної ділянки, на яку має право позивач.

При цьому районним судом зазначено, що на момент прийняття рішення Антонівською селищною радою м. Херсона від 20 серпня 2003 року № 159 права позивача не могли бути порушені, так як він не був власником будинку АДРЕСА_1 а набув право власності на вказаний будинок лише 04 червня 2009 року з моменту укладення договору купівлі-продажу.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при наданні у власність ОСОБА_6 земельної ділянки згідно з державним актом не було враховано те, що лінія розмежування пройде по належній позивачу житловій прибудові літ. "А1", яка не є самочинною, є частиною будинку і введена в експлуатацію ще 1985 року.

Крім того апеляційним судом зазначено, що ні попередній власник будинку АДРЕСА_1 ні позивач не знали про порушення свого права, завданого шляхом видання

ОСОБА_6 вказаного державного акта на землю, про це позивач дізнався в 2013 році, а отже враховуючи триваюче порушення та звернення позивача з цим позовом до суду 06 жовтня 2014 року, останнім не пропущено строк позовної давності.

Ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат, апеляційний суд виходив з того, що позивачем надано докази на підтвердження витрат, понесеним ним на проведення судової будівельно-технічної експертизи у справі в сумі 4 204 грн 96 коп. З урахуванням того, що позовні вимоги було задоволено частково, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про стягнення з відповідачів судових витрат пропорційно задоволеним вимогам.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з висновками апеляційного суду з огляду на наступне.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 4 ст. 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

При застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.

За змістом статті 391 ЦК Українита статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За приписами ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. 1 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Під час апеляційного розгляду справи було призначено судову будівельно-технічну експертизу від 19 квітня 2016 року № 59/2015, згідно з висновком якої, з урахуванням листа від 18 травня 2016 року про виправлення описки, фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 (461 кв. м) не відповідає виділеній у 1963 році площі (500 кв. м). Визначити причину цієї невідповідності не вбачається можливим через відсутність через наданих експерту матеріалів технічної документації відведеної вказаної ділянки у 1963 році.

Разом з тим, в порушення вимог процесуального закону, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивачем не надано доказів наявності у попереднього землекористувача документа, що посвідчував його право постійного користування земельною ділянкою, як того вимагають норми ст. 125 ЗК України, як і доказів встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 на місцевості.

З огляду на наведене, висновок апеляційного суду про те, що попередній власник користувався земельною ділянкою, площею 0,05 га, а відтак таке право перейшло й до позивача ґрунтується на припущеннях, що є порушенням норм процесуального закону.

Також, відповідно до акта встановлення (відновлення) зовнішніх меж земельної ділянки по АДРЕСА_1, складеного в квітні 2003 року ДП "Херсонгеоінформ", землекористувач ОСОБА_6, - встановлені на місцевості межі ясні, не викликають непорозумінь і закріплені існуючими на місцевості будівлями та огорожею. Вказаний акт встановлення підписали представники суміжних земельних ділянок, в тому числі суміжний землекористувач по АДРЕСА_1

З огляду на наведене, висновок апеляційного суду про те, що позивач має право користування земельною ділянкою площею саме 500 кв. м та те що це право порушено ОСОБА_6 є передчасним.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Таким чином рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на те, що рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 травня 2016 року підлягає скасуванню, не може бути залишено й в силі додаткове рішення апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2016 року

Керуючись ст. ст. 79, 88, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та Антонівської селищної ради м. Херсона задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 травня 2016 року та додаткове рішення апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.