розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, приватного підприємства "Земля", ОСОБА_4 про визнання державного акта про право власності на землю недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 08 серпня 2016 року,

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_2 та мав намір отримати у власність земельну ділянку площею 0,0785 га, розташовану за цією ж адресою, призначену для обслуговування вказаного житлового будинку. У 2009 році він отримав дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документу, що посвідчує його право власності на цю земельну ділянку. Землевласник суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 самовільно зайняла частину його земельної ділянки, встановила на ній споруди, а також привласнила належну йому залізну огорожу та змінила її конструкцію, у результаті чого створила йому перешкоду у виході на вулицю.

Враховуючи викладене та те, що відповідач при приватизації земельної ділянки підробила його підпис у технічній документації, зокрема на акті про встановлення меж земельної ділянки в натурі, що встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, ОСОБА_3 просив визнати акт про право власності на землю, виданий ОСОБА_4 30 грудня 2009 року, недійсним.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку (серія НОМЕР_1), виданий на підставі рішення сесії Олександрівської селищної ради Вознесенського району № 4 від 15 жовтня 2009 року про передачу ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1500 га, розташованої по АДРЕСА_1 Вознесенського району Миколаївської області, недійсним. У задоволенні позову ОСОБА_3 до Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, приватного підприємства "Земля" відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 08 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до ОСОБА_4 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка внесла неправдиві відомості у матеріали технічної документації на свою земельну ділянку, зокрема підробила підпис позивача на акті про встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачу межових знаків під охорону та зберігання від 30 листопада 2009 року, що є підставою для визнання державного акта на право її власності на земельну ділянку недійсним, оскільки перешкоджає позивачу приватизувати земельну ділянку, якою він користується для обслуговування власного житлового будинку.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 не довів належними і допустимими доказами своїх вимог, порушення його прав шляхом приватизації відповідачем суміжної земельної ділянки, а також неможливості отримання земельної ділянки у розмірі і межах, якими він користувався до отримання відповідачем державного акта.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 та користувачем земельної ділянки, розташованої під цим будинком.

15 жовтня 2009 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0785 га, розташовану по АДРЕСА_1 Вознесенського району Миколаївської області.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_4 при приватизації суміжної з його земельної ділянки підробила його підпис при виготовленні технічної документації, зокрема на акті про встановлення меж земельної ділянки в натурі, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, і у подальшому самовільно зайняла частину земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні, встановила на ній споруди, а також привласнила належну йому залізну огорожу та змінила її конструкцію, у результаті чого створила йому перешкоду у виході на вулицю.

Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України установлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Згідно з ч. 9 ст. 118 ЗК України проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 травня 2016 року у справі за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 1, 4 ст. 358 КК України, останню звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав (а.с. 22-23).

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не врахував того, що у зазначеній ухвалі встановлено, що ОСОБА_4 визнала підробку офіційного документа, зокрема підробила підпис ОСОБА_3 на акті про встановлення меж земельної ділянки в натурі, та використання цього акта для отримання у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 Вознесенського району Миколаївської області.

Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року № 43 (z0354-99) , передбачено, що переоформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.

Суд апеляційної інстанції не дав належної оцінки листу відділу Держкомзему у Вознесенському районі Миколаївської області від 27 квітня 2012 року, в якому ОСОБА_4 було рекомендовано частково (приблизно біля 2 м) перенести огорожу і установити її за деревом та прибрати тимчасові споруди, які встановлені біля будівлі ОСОБА_3

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Суд апеляційної інстанції не перевірив тверджень позивача про те, що ОСОБА_4 спочатку самовільно змінила межі їхніх земельних ділянок шляхом захоплення частини його ділянки, а в подальшому узаконила ці зміни та отримала державний акт про право власності на землю, а також не розглянув клопотання ОСОБА_3 про витребування архівних матеріалів інвентаризаційної справи щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 Вознесенського району Миколаївської області за всі роки з моменту виділення її під забудову для встановлення меж земельної ділянки на момент передачі в користування ОСОБА_3

Відповідно до ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 08 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.