розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Полонського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за касаційною скаргою Полонського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 29 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 15 листопада 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 07 вересня 2011 року він працював електриком по ремонту та обслуговуванню електрообладнання 5 розряду у Полонському підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства. 17 березня 2016 року його було звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов'язків.

Посилаючись на те, що його звільнення проведено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки порушень трудової дисципліни він не вчиняв, а усні доручення керівника відмовився виконувати обґрунтовано, ОСОБА_3 просив поновити його на роботі, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 3 тис. грн.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 29 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 15 листопада 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на роботі у Полонському підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства електриком по ремонту та обслуговуванню електрообладнання 5 розряду з 17 березня 2016 року. Стягнуто з Полонського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за 93 робочих дні у розмірі 11 859 грн. 36 коп., а також моральну шкоду в сумі 2 тис. грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі, а також виплати для нього середнього заробітку за один місяць (21 робочих дні) у сумі - 2 677 грн. 92 коп. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі Полонське підприємство водопровідно-каналізаційного господарства просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення ОСОБА_3 проведено незаконно, оскільки згода профспілкового органу на його звільнення надана без відповідної заяви роботодавця.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду, зазначивши при цьому також про те, що дисциплінарне стягнення на ОСОБА_3 було накладено незаконно, тому у роботодавця не було підстав для його звільнення. У зв'язку з поновленням на роботі одночасно стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що з 07 вересня 2011 року ОСОБА_3 працював електриком по ремонту та обслуговуванню електрообладнання 5 розряду у Полонському підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 11 січня 2016 року на Полонському підприємстві водопровідно-каналізаційного господарства введено процедуру санації, керуючим якої призначено арбітражного керуючого ОСОБА_4

24 лютого 2016 року та 10 березня 2016 року керівник служби водовідведення та водоочистки підприємства подав доповідні, в яких вказав на те, що ОСОБА_3 не виконав його розпоряджень, пов'язаних з його функціональними обов'язками та виконанням його безпосередніх трудових обов'язків.

За вказані порушення трудової дисципліни та невиконання трудових обов'язків його наказом від 11 березня 2016 року № 10 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.

15 березня 2016 року енергетик підприємства подав доповідну за відмову ОСОБА_3 в грубій формі виконувати його усне розпорядження, пов'язане з його функціональними обов'язками та виконанням його безпосередніх трудових обов'язків.

16 березня 2016 року ОСОБА_3 подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням.

17 березня 2016 року його було звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У п. п. 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам роз'яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що накази про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності є неконкретними, оскільки їм не дана належна правова оцінка.

Пунктом 1.2 Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці України від 09 січня 1998 року № 4 (z0093-98) (далі - Правила), вимоги цих Правил повинні виконуватись під час експлуатації діючих електроустановок, електричних станцій, електричної частини ТАВ, ЗДТУ, районних котелень, що обслуговуються споживачами, під час виконання в них монтажних, налагоджувальних, випробувальних, ремонтних і будівельних робіт.

Відповідно до п. п. 2.1.6, 2.1.7 Правил забороняється виконання розпоряджень та завдань, що суперечать вимогам цих Правил. Кожний працівник особисто відповідає за свої дії в частині дотримання вимог цих Правил.У випадку, якщо працівник самостійно не спроможний вжити дійових заходів з усунення виявлених ним порушень Правил, він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника, а у випадку його відсутності - керівника вищого рівня.

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дав належної правової оцінки твердженням відповідача про те, що робота, невиконання якої призвела до написання керівником служби водовідведення та водоочищення каналізаційно-насосної станції Полонського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства ОСОБА_5 доповідної від 24 лютого 2016 року, полягала у перенесенні електромережі для подальшої пробивки стіни для встановлення дверей, що відноситься до робіт, що виконуються в порядку поточної експлуатації працівниками самостійно на закріпленій за ними ділянці протягом робочої зміни, які не потребують оформлення наряду або розпорядження, а не до робіт в електроустановках. Зазначене, за твердженням роботодавця, знаходилось у безпосередньому трудових обов'язках позивача.

Апеляційний суд не врахував посилань Полонського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на те, що невиконання ОСОБА_3 вказаних вище робіт призвело до затримки виконання підрядних робіт, які виконувались товариством з обмеженою відповідальністю "Універсалбуд" на території каналізаційно-очисних споруд (далі - КОС).

Крім того, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дав належної оцінки й тому, що позивач 10 березня 2016 року у категоричній формі відмовився виконувати вказівку щодо ремонту мережі освітлення в приміщенні очисних споруд, мотивуючи це необхідністю видачі наряду-допуску та необхідністю проведення зазначених робіт не менш як двома працівниками. При цьому апеляційний суд не дав оцінки поясненням експерта, фахівця в даній галузі ОСОБА_6, який вказав на неправомірність відмови позивача.

Також апеляційний суд не перевірив факту порушення позивачем трудової дисципліни 15 березня 2016 року щодо невиконання ОСОБА_3 розпорядження щодо здійснення ревізії не підключеного, не установленого в приміщенні очисних споруд розподільного щита.

Отже, суд апеляційної інстанції не перевірив, чи вбачається в діях ОСОБА_3 систематичне невиконання ним своїх функціональних обов'язків за трьома епізодами порушення трудової дисципліни.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. п. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 ст. 40 п. п. 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Висновок апеляційного суду про те, що згода профспілкового комітету Полонського підприємства водопровідно-каналізаційного господарства на звільнення ОСОБА_3 не має юридичного значення з підстав того, що надана з власної ініціативи профспілки є передчасним, оскільки суд не навів правових підстав для такого висновку і яким чином це впливає не виконання ст. 43 КЗпП України.

При цьому клопотання про виклик в якості свідка голови профспілкового комітету ОСОБА_7 для з'ясування зазначених обставин було задоволено судом, проте до суду вона не викликалась і свідчень з приводу надання згоди на звільнення позивача не давала.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що районний суд, допускаючи негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не звернув уваги на те, що п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначає про негайне виконання рішення щодо виплати працівникові заробітної плати, а не сум відповідальності за незаконне звільнення.

Отже, апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.