розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" про зобов'язання внести зміни до наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 07 липня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до комунального підприємства "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (далі - КП "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства") про зобов'язання внести зміни до наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 03 грудня 2012 року згідно з наказом від 30 листопада 2012 року № 275 вона була прийнята на роботу на посаду інженера по експлуатації споруд та устаткування в КП "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства".

Однак з 10 лютого 2015 року по 09 березня 2015 року між нею та відповідачем тривала переписка з приводу її відсутності на роботі 22 січня 2015 року і лише 10 березня 2015 року вона ознайомилася з наказом від 02 березня 2015 року № 28-к та записом у трудовій книжці про своє звільнення і виявила, що її звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України заднім числом - з 22 січня 2015 року, що, на її думку, є грубим порушенням законодавства про працю.

У зв'язку з цим вона звернулася до керівництва підприємства із заявою про внесення змін до трудової книжки про фактичну дату звільнення та проханням провести нарахування та виплату середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 22 січня 2015 року по день фактичного звільнення, проте її заява залишена без задоволення.

На підставі викладеного з урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_4 просила зобов'язати відповідача внести зміни до наказу та трудової книжки, а саме: датою звільнення вважати день отримання трудової книжки - 10 березня 2015 року; стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 січня 2015 року по 10 березня 2015 рік в сумі 5 205 грн 06 коп., відшкодувати завдану їй моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 18 травня 2015 року позов задоволено частково. Внесено зміни до наказу від 02 березня 2015 року № 28-к заступника начальника КП "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" про звільнення ОСОБА_3 за згодою сторін, визначено вважати датою звільнення 10 березня 2015 року.

Стягнуто із КП "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 22 січня 2015 року по 10 березня 2015 року у розмірі 5 049 грн та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 07 липня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову у позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, враховуючи вказані норми матеріального права, вірно виходив із того, що заява про звільнення від 22 січня 2016 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України позивачем написана власноручно, містить її підпис та дату проведення звільнення, до виконання своїх трудових обов'язків позивач не приступала. Факт написання заяви позивачем не оспорювався.

Однак з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Установлено, що ОСОБА_3 з 03 грудня 2012 року перебувала в трудових відносинах з КП "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства".

Відповідно до наказу начальника КП "Генічеське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" від 22 липня 2014 року № 102 ОСОБА_4 знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до 6 років без збереження заробітної плати з 21 липня 2014 року по 21 січня 2015 рік включно.

22 січня 2015 року подала керівництву підприємства заяву про звільнення її із займаної посади з 22 січня 2015 року за згодою сторін (а. с. 3).

Відповідно до наказу від 02 березня 2015 року № 28-к ОСОБА_3 звільнено з роботи з 22 січня 2015 року на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що лише 02 березня 2015 року відповідачем було розглянуто заяву позивача про її звільнення від 22 січня 2015 року і саме з цього числа відповідачем було погоджено звільнення позивача із запропонованою нею підставою є обґрунтованим.

Крім цього обґрунтованим є висновок і про те, що позивач була у вимушеному прогулі з 22 січня 2015 року по 10 березня 2015 року, оскільки її заява не розглядалася і трудова книжка не видавалася, тому стягненню підлягають кошти передбачені ст. 235 КЗпП України.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір коштів, стягнутих апеляційним судом на відшкодування моральної шкоди, відповідає обставинам, за яких заподіяно таку шкоду, характеру і ступеню страждань позивача.

За таких обставин суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 07 липня 2015 року скасувати, рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 18 травня 2015 року залишити в силі.