розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року,

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який уточнив в ході розгляду справи та остаточно просив стягнути з публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (далі - ПАТ "Запоріжтрансформатор") та публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (далі - ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат") в солідарному порядку на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн, а саме по 25 000 грн з кожного.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що він має загальний трудовий стаж 26 років 5 місяців, в умовах впливу шкідливих факторів - 18 років та 6 місяців.

Вказував, що працював на ПАТ "Запоріжтрансформатор" та ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" у шкідливих умовах, які призвели до виникнення професійного захворювання - хронічне обструктивне захворювання легень 2 ступеня (токсикопиловий бронхіт 1-2 ступенів, емфізема легень 2 ступеня, легенева недостатність 2 ступеня).

Згідно висновків МСЕК від 25 лютого 2014 року та 15 лютого 2016 року в результаті професійного захворювання, пов'язаного з виробництвом, його визнано інвалідом 3 групи безстроково з 30% стійкої втрати професійної працездатності.

Посилаючись на те, що у зв'язку з професійним захворюванням та його наслідками він зазнав душевних страждань, не може вести повноцінний спосіб життя, зазнав порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, ОСОБА_3 просив задовольнити позов.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто в солідарному порядку з ПАТ "Запоріжтрансформатор" та з ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" на користь ОСОБА_3 24 000 грн в рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди, по 12 000 грн з кожного.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судового збору.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, виходили з того, що ОСОБА_3 було завдано моральних страждань у зв'язку з хронічним професійним захворюванням, отриманим на виробництві, а тому він був вимушений тривалий час лікуватися, зазнав фізичного болю, отримав хронічне захворювання та інвалідність 3 групи безстроково із остаточною втратою професійної працездатності 30 %, дійшовши висновку про наявність правових підстав для покладення рівної відповідальності за відшкодування моральної шкоди на відповідачів.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що з 20 жовтня 1997 року по 22 серпня 2008 року ОСОБА_3 працював у ПАТ "Запорізьський виробничий алюмінієвий комбінат", а з 28 серпня 2008 року по день звільнення 04 березня 2014 року - у ПАТ "Запоріжтрансформатор" на посаді електрозварника на автоматичних та півавтоматичних машинах звалювального цеху.

З акту розслідування хронічного професійного захворювання вiд 11 лютого 2014 року, встановлено, що за гігієнічною класифікацією праці умови праці відносяться до 3 класу 1 ступеня (шкідливі). Встановлена наявність у ОСОБА_3 хронічного обструктивного захворювання легень 2 ступеня (токсикопиловий бронхіт 1-2 ступенів, емфізема легень 2 ступеня, легенева недостатність 2 ступеня). Професійне захворювання виникло внаслідок тривалого стажу роботи у шкідливих умовах праці, недосконалості технологічного процесу.

Згідно з висновками МСЕК від 25 лютого 2014 року та від 15 лютого 2016 року позивача визнано інвалідом 3 групи безстроково з 30% стійкої втрати професійної працездатності.

Стаття 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вiд нещасного випадку на виробництвi та професійного захворювання, які причинили втрату працездатностi" передбачає відшкодування моральної шкоди застрахованим особам незалежно від відшкодування майнової шкоди i є одним iз способiв захисту особистих немайнових прав працівника.

Частиною 1 ст. 237-1 КзпП України передбачено, що вiдшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працiвнику провадиться в разi якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язкiв i вимагають вiд нього додаткових зусиль для органiзацiї свого життя.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) згідно з ст. 237-1 КЗпП України за наявностi порушення прав працiвника у сферi трудових вiдносин, зокрема, виконання робiт у небезпечних для життя i здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає вiд нього додаткових зусиль для органiзацiї свого життя, обов'язок по вiдшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у абз. 2 п. 5 вказаної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте судами попередніх інстанцій не встановлено, коли у позивача вперше було виявлено професійне захворювання, враховуючи ту обставину, що матеріалами справи не підтверджено, що він захворів під час роботи на ПАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", а втрата працездатності була йому встановлена вперше після шести років праці на ПАТ "Запоріжтрансформатор".

При цьому суди попередніх інстанцій взагалі не мотивували, чому відповідачі повинні нести саме рівну відповідальність за відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права на вказане вище уваги не звернули; не врахували роз'яснення, викладені в абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України вiд 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про вiдшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , не з'ясували, під час роботи на якому з підприємств позивачем було отримано професійне захворювання, не з'ясували ступінь вини кожного з відповідачів, як і не з'ясували чи мали місце порушення правил охорони праці, правил безпеки тощо кожним із них під час знаходження в трудових відносинах з позивачем.

Таким чином суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, помилково дійшовши висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди з відповідачів у рівному розмірі, зокрема, й в солідарному порядку, у зв'язку із чим рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, визначених статтею 338 ЦПК України.

Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 35 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) , вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

На порушення наведених норм права та відповідних роз'яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, судом першої інстанції солідарно стягнуто з відповідачів судові витрати, і апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, уваги на зазначене не звернув.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.