розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоя Миколаївна, про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що 02 серпня 2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 придбали майно - незавершений будівництвом житловий будинок та земельну ділянку, у рівних частках кожний.

У 2007 році ОСОБА_5 повідомила позивача про необхідність поділу спільного майна, у зв'язку з чим запропонувала укласти відповідний договір.

Позивач погодився на поділ майна і підписав договір, наданий ОСОБА_5, не розуміючи його змісту, оскільки не володіє українською та англійською мовами, є громадянином Ісламської Республіки Іран. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстровано 25 червня 2007 року за № 1212д.

Однак, у 2013 році позивач отримав переклад частини вищевказаного договору, яка стосується його прав і обов'язків, та дізнався про те, що договір, який він підписав, є договором іпотеки, за яким позивач, не розуміючи змісту правочину, передав в іпотеку ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" свою частку спільного майна на забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором від 25 червня 2007 року № 014/0983/81/57139.

Приватним нотаріусом при нотаріальному посвідченні договору іпотеки було встановлено, що позивач є громадянином Ісламської Республіки Іран, проте не забезпечено присутність перекладача із знанням фарсі (перської мови).

Таким чином, дії приватного нотаріуса та відповідачів призвели до того, що позивач не розумів того, що він підписує (в зв'язку з незнанням української та англійської мови), не мав наміру підписувати договір іпотеки, не розумів дійсної природи правочину.

29 липня 2013 року, після звернення позивача до суду, апеляційним судом Київської області ухвалено рішення у справі № 22ц-780/3402/13, яким визнано недійсним вищевказаний договір іпотеки в частині його прав і обов'язків.

У подальшому, отримавши переклад цього рішення на мову фарсі, позивач дізнався, що ОСОБА_5 передано в іпотеку ПАТ "РайффайзенБанк Аваль" також і свою частину спільного майна й це також здійснено без згоди позивача і без розуміння ним змісту договору іпотеки.

При цьому, на момент укладення договору іпотеки, ОСОБА_5 не виділяла в натурі свою частку цього майна та не отримувала нотаріально посвідченої згоди її співвласника - позивача.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним договір іпотеки від 25 червня 2007 року, підписаний між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., та зареєстрований в реєстрі за № 1212д.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з урахуванням визнання іншим судовим рішенням спірного іпотечного договору недійсним в частині прав та обов'язків ОСОБА_4, дійшов висновку про відсутність порушення прав і свобод позивача у зв'язку з передачею в іпотеку ОСОБА_5 своєї частки у спільному майні, оскільки сам факт відсутності на це згоди іншого співвласника не може бути обґрунтуванням порушення прав позивача.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вважав обґрунтованими посилання позивача на порушення його прав як співвласника при укладенні спірного договору іпотеки.

Разом із тим апеляційний суд відмовив у позові ОСОБА_4 у зв'язку із пропуском строку звернення до суду із даним позовом, про застосування якого заявлено відповідачем ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у суді першої інстанції, з огляду на те, що спірний договір було укладено 25 червня 2007 року, перебіг позовної давності розпочався з листопада 2012 року, коли ОСОБА_4 стало відомо про зміст укладеного та підписаного ним 25 червня 2007 року договору іпотеки; до суду з даним позовом ОСОБА_4 звернувся у липні 2016 року.

При цьому апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (ст. 212 ЦПК України).

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити та залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ