розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на майно, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2016 року,

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 08 серпня 2008 року між ним та ОСОБА_5 укладено кредитно-заставний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 38 304,12 грн. на строк до 05 серпня 2011 року зі сплатою 22,08 % річних за користування кредитними коштами, а також передала кредитору в заставу автомобіль ВАЗ-21101. Взяті на себе кредитні зобов'язання ОСОБА_5 не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість перед банком у розмірі 224 489,43 грн. Крім того, ОСОБА_5всупереч умов договору та наявної реєстрації обтяження неправомірно відчужила предмет застави ОСОБА_4

Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило: звернути стягнення на предмет застави - легковий автомобіль ВАЗ-21101 шляхом його продажу позивачем з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ, а також з наданням банку всіх необхідних для продажу повноважень; вилучити автомобіль у ОСОБА_4 і передати його в заклад позивачу; вилучити комплект ключів і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 30 грудня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2008 року станом на 26 серпня 2015 року у розмірі 64 969,71 грн., що складається з боргу по кредиту - 39 699,41 грн., заборгованості по процентам - 12 540,86 грн., заборгованості по комісії - 2 729,44 грн., неустойки у вигляді пені та штрафу - 10 000 грн., звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль ВАЗ-21101, що належить на праві власності ОСОБА_4 шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням ПАТ КБ "Приватбанк" договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем зі зняттям вказаного автомобіля з обліку, а також з наданням усіх повноважень необхідних для здійснення продажу. Вилучено у ОСОБА_4 та передано у заклад ПАТ КБ "ПриватБанк" предмет застави - автомобіль ВАЗ-21101; та вилучено у неї комплект ключів і свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу ВАЗ-21101. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 08 серпня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5 укладено кредитно-заставний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 38 304,12 грн. на строк до 05 серпня 2011 року зі сплатою 22,08 % річних за користування кредитними коштами, а також передала кредитору в заставу автомобіль ВАЗ-21101.

Позичальник свої зобов'язання перед кредитором не виконувала з лютого 2009 року.

У березні 2011 року банк звернувся до суду з позовом до позичальника про стягнення кредитної заборгованості. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2011 року стягнуто кредитну заборгованість за вказаним вище кредитним договором у розмірі 81 947,07 грн. Рішення суду не виконано.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень виконавчий лист повернуто стягувачу через відсутність у боржника майна.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 26 серпня 2015 року заборгованість позичальника за кредитним договором складає 224 489,43 грн., з яких 39 699,41 грн. - заборгованість за кредитом, 12 540,86 грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 2 729,44 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 158 591,65 грн. - пеня, 250 грн. - штраф (фіксована частина) та 10 678,07 грн. - штраф (процентна складова).

Застава автомобіля ВАЗ-21101 на підставі вищевказаного договору від 08 серпня 2008 року була зареєстрована в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 14 серпня 2008 року.

За змістом пунктів 10.1.9, 10.2 кредитно-заставного договору від 08 серпня 2008 року позичальник не вправі без згоди банку укладати будь-які правочини про передачу заставного майна третім особам.

Всупереч умов кредитно-заставного договору та факту належної реєстрації обтяження рухомого майна позичальник 27 вересня 2011 року без згоди заставодержателя здійснила відчуження спірного рухомого майна ОСОБА_4

Згідно з п. 14.11 кредитно-заставного договору від 08 серпня 2008 року строк позовної давності для усіх вимог по кредитному договору складає 5 років.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно з ч. 1 ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

За змістом ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статей 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висланою у постановах від 03 квітня 2013 року № 6-7цс13 та від 19 листопада 2014 року № 6-168цс14, яка відповідно до норм ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову частково, апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов обґрунтованого висновку, що зобов'язання позичальника перед кредитором не припинилося, оскільки залишилось невиконаним. Позов у даній справі подано у жовтні 2015 року. Тривалість існування невиконаного кредитного зобов'язання нерозривно пов'язана з тривалістю чинності його забезпечення. Банк не надавав згоди на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження і відчуження не здійснювалось в ході проведення господарської діяльності, про відчуження заставного майна боржник обтяжувача не повідомляв.

Апеляційним судом повно і всебічно з'ясовано обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, надані сторонами докази, які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, а при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.