розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, про визнання недійсним довіреності, договору купівлі-продажу, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, зобов'язання зняти автомобіль з державної реєстрації, визнання права власності на автомобіль та зобов'язання зареєструвати автомобіль, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Одеської області від 31 травня 2016 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, управління Державної автомобільної інспекції Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - УДАІ ГУ МВС України в Одеській області) про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності.

При обґрунтуванні позову ОСОБА_2 посилалася на те, що їй на праві власності належав автомобіль марки "Nissan Qashqai", реєстраційний номер НОМЕР_1. 19 березня 2014 року вона під психологічним тиском з боку ОСОБА_3 вимушена була проти своєї волі підписати нотаріальну довіреність на його ім'я на право розпоряджання автомобілем. На підставі цієї довіреності ОСОБА_3, діючи від її імені, 21 березня 2014 року за договором купівлі-продажу продав автомобіль своєму батькові - ОСОБА_4 05 вересня 2014 року позивач скасувала у нотаріуса довіреність від 19 березня 2014 року, проте, право власності на автомобіль на той момент було зареєстровано за ОСОБА_4, чим були порушені її майнові права.

ОСОБА_2 просила суд: визнати недійсними нотаріально посвідчену довіреність від 19 березня 2014 року, договір купівлі-продажу спірного автомобіля від 21 березня 2014 року та свідоцтво про реєстрацію автомобіля за ОСОБА_4; зобов'язати УДАІ ГУ МВС України в Одеській області зняти спірний автомобіль з державної реєстрації за ОСОБА_4; визнати право власності на автомобіль за позивачем та зобов'язати УДАІ ГУ МВС України в Одеській області зареєструвати автомобіль на її ім'я.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 31 березня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано недійсною довіреність з моменту її укладання від 19 березня 2014 року на автомобіль марки "Nissan Qashqai", реєстраційний номер НОМЕР_1, видану ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3

Визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу, укладений 21 березня 2014 року між ОСОБА_3, діючим за довіреністю від 19 березня 2014 року від імені ОСОБА_2, та ОСОБА_4 на підставі довідки-рахунку серії ВІА № 050530 виданої товариства з обмеженою відповідальністю "Олівія-Юг".

Визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль марки "Nissan Qashqai", реєстраційний номер НОМЕР_1, за ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_2 право власності на спірний автомобіль.

Вимоги ОСОБА_2 до УДАІ ГУ МВС України в Одеській області про зобов'язання зняти з реєстрації автомобіль та зареєструвати автомобіль за позивачем, залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 31 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 05 січня 2012 року позивач ОСОБА_2 була власником автомобілямарки "Nissan Qashqai", реєстраційний номер НОМЕР_1.

Згідно з довіреністю, виданою 19 березня 2014 року та завіреною приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 розпоряджатися (керувати, продати, обміняти, здавати в оренду, заставляти, проходити техогляд, зняти з обліку в органах ДАІ, за винятком укладення договору дарування), експлуатувати з правом тимчасового виїзду за кордон, належним їй автомобілем марки "Nissan Qashqai".

21 березня 2014 року на підставі довідки-рахунку, виданої ТОВ "Олівія-Юг", було вчинено договір купівлі-продажу належного позивачеві автомобілю між ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від 19 березня 2014 року та в інтересах ОСОБА_2, та ОСОБА_4 Право власності на автомобіль було зареєстровано того ж дня за останнім, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Як вбачається із матеріалів справи, з приводу конфлікту між відповідачем ОСОБА_3 і позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_6, матір'ю позивача, останні заявами від 05 березня 2014 року та від 06 березня 2014 року зверталися до відповідних правоохоронних органів, якими у встановленому законом порядку не встановлено протиправних дій відповідача ОСОБА_3 та працівників правоохоронних органів.

Матеріали справи не зверталася до відповідних правоохоронних органів з приводу дій відповідача ОСОБА_3 стосовно оформлення відповідно 19 березня 2014 року та 21 березня 2014 року зазначених нотаріально посвідченої довіреності та правочину з купівлі-продажу щодо спірного автомобіля з використанням цієї довіреності від 19 березня 2014 року строком дії до 19 вересня 2014 року і дія якої була припинена позивачем ОСОБА_2 лише 05 вересня 2014 року.

Судом установлено, що ОСОБА_3 13 березня 2016 року звертався до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на спірний автомобіль на підставі того, що за договором купівлі-продажу 22 лютого 2014 року він отримав спірний автомобіль, ключі від нього та технічний паспорт на нього, що підтверджується письмовою розпискою, але ОСОБА_2 відмовляється належним чином оформити цю угоду, і ця позовна заява ОСОБА_3 була йому повернута ухвалою суду на підставі його заяви про повернення позову 21 березня 2014 року, коли був оформлений договір купівлі-продажу спірного автомобіля.

Крім того, ОСОБА_2, 04 серпня 2014 року зверталася до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину купівлі-продажу спірного автомобіля на підставі того, що 19березня 2014 року нею була видана вказана довіреність на ім'я ОСОБА_3 у зв'язку його проханням позичити машину для короткочасного виїзду за кордон і вона не мала наміру продавати чи іншим шляхом відчужувати автомобіль, але в подальшому позовні вимоги змінювала на зовсім інші, і цей позов ОСОБА_2 08 грудня 2014 року ухвалою суду було залишено без розгляду.

Допитана в якості свідка приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, пояснила, що вказана довіреність від 19 березня 2014 року була оформлена відповідно до вимог закону на підставі вільного волевиявлення ОСОБА_2.

За ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 статті); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 статті); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 статті); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 статті); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 статті).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 статті); якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (ч. 1 статті); винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (ч. 2 статті).

За змістом ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (ч. 1 статті); д овіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними (ч. 2 статті).

Положенням ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07. 09. 1998 р. № 1388 (1388-98-п) , в редакції, що діяла за станом на час спірних правовідносин, довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, засвідчена підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, є документом, що підтверджує правомірність придбання транспортного засобу.

Як передбачено ч. ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; п редставництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ч. 1 статті); п редставник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (ч. 3 статті).

Статтею 239 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно з ч. 3ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, а ст. 249 ч. 1 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення і відмова від цього права є нікчемною.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі (п.21 постанови); для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (п. 22 постанови).

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про вчинення відповідачем ОСОБА_3 стосовно неї насильства, в тому числі психічного, щодо оформлення 19 березня 2014 року вказаної нотаріально посвідченої довіреності та вказаного правочину з купівлі-продажу спірного автомобіля на підставі виданої ТОВ "Олівія-Юг" довідки - рахунку серії ВІА № 050530 від 21 березня 2014 року, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.