розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про зобов'язання укласти основний договір купівлі-продажу квартири та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 червня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним вище позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 20 квітня 2013 року між нею та ОСОБА_3, в інтересах якого діяв ОСОБА_4, було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири.

За умовами цього договору вона мала здійснити авансову оплату за квартиру АДРЕСА_1, що знаходиться на стадії будівництва.

Сторони договору зобов'язалися в майбутньому укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири (основний договір). Термін дії попереднього договору обмежений датою укладення основного договору, але не пізніше ніж 30 грудня 2013 року.

Згідно з п. 2.1 попереднього договору, сторони узгодили загальну вартість квартири в сумі 345 950 грн., що є еквівалентом 42 500 дол. США за курсом гривні до долара 8 грн 14 коп.

Зазначала, що вона виконала своє зобов'язання щодо оплати вартості квартири на суму 170 955 грн., що є еквівалентом 21 000 дол. США, залишок складає 21 500 дол. США, що є еквівалентом 171 849 грн 50 грн.

Оскільки, станом на 30 грудня 2013 року основний договір укладено не було, а вона продовжувала виконувати зобов'язання щодо оплати вартості квартири протягом 2014 року, просила зобов'язати ОСОБА_3 укласти з нею основний договір купівлі-продажу квартири, визнати, що нею було сплачено 232 000 грн., а залишок невиконаного обов'язку по оплаті вартості квартири складає 110 804 грн 50 коп., а також зобов'язати ОСОБА_3 провести остаточні розрахунки залишку сум, що підлягають оплаті вартості квартири у національній валюті та узгодити їх з нею.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 01 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами встановлено, що 20 квітня 2013 року між сторонами (від імені відповідача діяв ОСОБА_4, як представник) було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири.

Відповідно до п. 1.2 попереднього договору будинок знаходився на стадії будівництва та споруджувався на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_6, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 18 травня 2011 року.

В попередньому договорі передбачено, що покупець мав здійснити авансову оплату за спірну квартиру.

Сторони зазначеного договору зобов'язалися в майбутньому укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу квартири. Термін дії попереднього договору обмежений датою укладення основного договору, але не пізніше ніж 30 грудня 2013 року.

Згідно з п. 2.1 попереднього договору, сторони узгодили загальну вартість квартири в сумі 345 950 грн., що є еквівалентом 42 500 дол. США за курсом гривні до долара 8 грн. 14 коп.

Станом на 31 грудня 2013 року зобов'язання позивача щодо вартості квартири виконані на суму 170 955 грн., що є еквівалентом 21 000 дол. США.

Станом на 30 грудня 2013 року сторонами не були виконані вимоги щодо укладання основного договору, отже відповідно до п. 6.1 попереднього договору він є припиненим.

Положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.

Цією нормою встановлено обов'язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Припинення зобов'язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-226цс14.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що зобов'язання за попереднім договором припинилися, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору у судовому порядку, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову про зобов'язання вчинити дії у вигляді визнання сплаченої суми та проведення остаточних розрахунків, суди правильно виходили із того, що такий спосіб захисту прав ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст. 16 ЦК України.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 червня 2016 року залишити без змін.