розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Національного заповідника "Хортиця", третя особа - ОСОБА_7, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року та касаційною скаргою Національного заповідника "Хортиця" на рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до Національного заповідника "Хортиця" (далі - НЗ "Хортиця") про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі рішення суду від 14 липня 2014 року його було поновлено на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ "Хортиця". 15 вересня 2015 року його попереджено про скорочення посади та 12 листопада 2015 рокузвільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Посилався на незаконність такого звільнення, оскільки реорганізація підприємства мала штучний характер з метою його звільнення, при його звільненні не було отримано згоди профспілкової організації у відповідності до ст. 252 КЗпП, не було дотримано вимог ст. 49-2 КЗпП України щодо пропонування йому всіх вакантних посад та ст. 49-4 КЗпП щодо повідомлення центру зайнятості про вивільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП. Також зазначав, що він займав посаду головного інженера НЗ "Хортиця", а не головного інженера інженерно-господарського відділу.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_6 просив суд визнати його звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП незаконним, поновити на роботі в НЗ "Хортиця" на посаді з оплатою праці за посадовим окладом головного інженера, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та 50 тис.грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнанозвільнення ОСОБА_6 згідно з наказом № 372-к від 12 листопада 2015року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП незаконним. ПоновленоОСОБА_6 на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ "Хортиця". Стягнуто з НЗ "Хортиця" на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 73 082 грн 65 коп. (сума без відрахування податків і зборів). Стягнуто з НЗ "Хортиця" на користь ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди 500 грн. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення апеляційного суду в частині поновлення його на посаду головного інженера НЗ "Хортиця", а не головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ "Хортиця".

Національний заповідник "Хортиця" у касаційній скарзі просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04 липня 2014 року ОСОБА_6 було поновлено на посаді головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ "Хортиця".

Наказом № 296-к від 14 вересня 2015 року йогопопереджено про скорочення посади головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ "Хортиця". 15 вересня 2015 року під час ознайомлення із вказаним наказом ОСОБА_6 запропоновано посадуінженера 1 категорії інженерно-господарського відділу, від якої вінвідмовився, про що ним зроблено власноручний запис.

Наказом № 372-к від 12 листопада 2015 року ОСОБА_6 звільнено з посади головного інженера інженерно-господарського відділу НЗ "Хортиця" з 16 листопада 2016 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Визнаючи незаконним наказ про звільнення ОСОБА_6 та поновлюючи його на роботі, апеляційний суд виходив із того, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог ст. 49-2 КЗпП України, так як йому не були запропоновані всі вакантні посади на підприємстві.

Із такими висновками повністю погодитися не можна.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Наявність в НЗ "Хортиця" змін в організації виробництва і праці за доводами касаційних скарг не оспорюється.

Звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України). Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. - 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

За висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах № 6-40цс15 від 01 квітня 2015 року, № 6-491цс15 від 01 липня 2015 року, оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власниказ дня попередження про вивільненнядо дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. - 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Таким чином, на виконання вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець повинен запропонувати працівнику роботу: 1) яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, а за відсутності такої - будь-яку іншу; 2) яка існує на підприємстві у період здня попередження про вивільненнядо дня розірвання трудового договору.

Встановлено, що станом на 14 вересня 2015 року та на 16 листопада 2015 року згідно з штатним розкладом у відділах, де є технічні працівники або інженерні посади, мались такі вакансії: інженер І категорії інженерно-господарського відділу - 1, прибиральниця службових приміщень - 2, технік І категорії відділу музейних комунікацій - 1, комірник - 1, водій легкового автомобіля - 1, робітник з благоустрою - 4, водій автобуса - 1.

Відповідно до кваліфікації та спеціальності ОСОБА_6 запропоновано посаду інженера І категорії інженерно-господарського відділу, від якої він відмовився.

На виконання положень постанови Кабінету Міністрів України № 65 "Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету" (65-2014-п) , надісланого на підставі цієї постанови листа Міністерства культури від 14 травня 2015 року № 1519/15/13-15, відповідачем був сформований перелік вакантних посад, які можуть бути скорочені без нанесення значної шкоди діяльності підприємства (лист НЗ "Хортиця" від 20 травня 2015 року № 312). До вказаного переліку включено посади: прибиральниці службових приміщень -2, комірника -1, водія легкового автомобіля -1, робітника з благоустрою - 4, водія автобуса - 1.

Зазначені посади не пропонувалися ОСОБА_6 у порядку ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки включені до переліку таких, що підлягають скороченню, за 04 місяці до скорочення посади позивача, та не можуть забезпечити його роботою, на що спрямована вимога ч. 2 ст. 40 КЗпП України.

Апеляційний суд дійшов передчасних висновків про те, що вказані посади існували на підприємстві та підлягали пропозиції ОСОБА_6

Крім того, встановивши те, що ОСОБА_6 є членом виборного профспілкового органу, а тому до нього мають бути застосовані додаткові гарантії при звільненні, передбачені ч. 3 ст. 252 КЗпП України, апеляційний суд неправильно застосовував вказану норму при вирішенні спору.

За змістом ч. 3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Звільнення члена виборного органу первинної профспілкової організації ДП "АМПУ" без попередньої згоди на це виборного органу первинної профспілкової організації профспілки та вищестоящого органу цієї профспілки є порушенням вимог ст. 252 КЗпП України.

Звернення суду з питання про надання згоди на вивільнення ОСОБА_6 було спрямовано лише до вищого виборного органу профспілки. Між тим, згоди виборного органу первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору із ОСОБА_6 у порядку ч. 9 ст. 43 КЗпП України суд першої інстанції не запитував, що залишено поза увагою апеляційного суду під час перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Враховуючи допущені апеляційним судом порушення, ухвалене ним рішення підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Касаційну скаргу Національного заповідника "Хортиця" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 17 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.