розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного підприємства "Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна" про розірвання договору оренди землі за касаційною скаргою приватного підприємства "Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна" на рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 01 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним позовом та просив розірвати договір оренди земельної ділянки площею 9,76 га, що розташована на території Халтуринської сільради Карлівського району Полтавської області, укладений 27 квітня 2007 року між ним та ВАТ "Бурякорадгосп цукрокомбінат імені Халтуріна", правонаступником якого є ПП "Бурякорадгосп цукрокомбінат імені Халтуріна".

В обґрунтування позовних вимог вказував, що він є власником вищевказаної земельної ділянки, яку він на підставі договору оренди землі від 27 квітня 2007 року передав у користування ВАТ "Бурякорадгосп цукрокомбінат імені Халтуріна". Пунктом 31 договору оренди передбачено, що реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для розірвання договору.

У 2015 році йому стало відомо про реорганізацію юридичної особи-орендаря, що є підставою для дострокового розірвання договору оренди землі від 27 квітня 2007 року.

Рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 01 липня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов ОСОБА_6 задоволено. Розірвано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_6 та ВАТ "Бурякорадгосп цукрокомбінат імені Халтуріна" 27 квітня 2007 року. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ПП "Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна", посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 за пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 9,76 га, що розташована на території Халтуринської сільради Карлівського району Полтавської області.

27 квітня 2007 року між ним та ВАТ "Бурякорадгосп цукрокомбінат імені Халтуріна", правонаступником якого є ПП "Бурякорадгосп цукрокомбінат імені Халтуріна", був укладений договір оренди землі (з урахуванням змін до нього) на 13 років.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що така підстава розірвання договору оренди землі, як реорганізація юридичної особи-орендаря, обумовлена умовами п. 31 договору, що недійсним не визнавався, а тому вимоги позивача є обґрунтованими.

Із такими висновками погодитися не можна.

За вимогами ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

За змістом ч. 4 ст. 31 Закону України "Про оренду землі",перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до п. 3 ст. 6 ЦК України сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, відмінні від встановлених актом цивільного законодавства.

Згідно п. 31 спірного договору оренди землі реорганізація юридичної особи-орендаря є підставою для розірвання договору.

Разом з тим, відповідач звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності, яка у порушення вимог ст. 214 ЦПК України судом не розглянута.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За змістомч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Враховуючи допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню відповідно до ст. 338 ЦПК України із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу приватного підприємства "Бурякорадгосп цукрокомбінату імені Халтуріна" задовольнити частково.

Рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 01 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.