розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про визнання майна особистою приватною власністю за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року,

У березні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 про визнання майна особистою приватною власністю.

Посилалася на те, що вона перебуває з відповідачем у шлюбі з 05 вересня 1998 року. Відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів від 10 липня 2012 року вона придбала цінні папери на суму 280 320 грн та цього ж дня уклала договір з товариством з обмеженою відповідальністю "Житлопромбуд" про пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_1 та отримала на неї свідоцтво про право власності. Зазначала, що вказана квартира є її особистою приватною власністю, оскільки кошти на неї в розмірі 560 тис. грн, що еквівалентно 70 тис. доларів США, їй подарувала мати, що підтверджується розпискою.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Визнано, що квартира АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю ОСОБА_6

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 18 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2014 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 19 серпня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення апеляційного суду Одеської області від 04 червня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_9, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить змінити рішення апеляційного суду, виключивши із мотивувальної частини цього рішення посилання як на підставу відмови у задоволенні позову на ст. ст. 60, 70 СК України.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебувають у зареєстрованому шлюбі із 05 вересня 1998 року.

10 липня 2012 року між ОСОБА_6 та товариством з обмеженою відповідальністю "Житлопромбуд" був укладений договір про пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_1 (282 400 грн), на яку вона 14 лютого 2013 року отримала свідоцтво про право власності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Вимоги ст. ст. 60, 179, 213, 214, 301 ЦПК України зобов'язують суд з'ясувати обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги, на підставі наданих на їх підтвердження доказів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

Наявність обставин, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, ОСОБА_6 підтверджувала посиланням на розписку від 20 травня 2012 року, за змістом якої її мати - ОСОБА_8 - подарувала їй 70 тис. доларів США.

Відмовляючи ОСОБА_6 у задоволенні позову про визнання квартири особистою приватною власністю, апеляційний суд виходив із того, що розписка, відповідно до якої ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_6 70 тис. доларів США, є нікчемним правочином в розумінні ч. 1 ст. 220 ЦК України.

Такі висновки є правильними.

Відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей на суму, що перевищує п'ятидесятикратний розмір оподаткованого мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судами встановлено, що нотаріально посвідчений договір дарування грошових коштів розміром 70 тис. доларів США, що перевищує п'ятидесятикратний розмір оподаткованого мінімуму доходів громадян, між ОСОБА_6 та її матір'ю не укладався.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, правильно визначившись із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тому не може бути доказом походження коштів, за які було придбано квартиру АДРЕСА_1, як таких, що належали особисто ОСОБА_6 На підставі встановленого суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведення ОСОБА_6 обставин, передбачених диспозицією п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, висновків апеляційного суду не спростовують і не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,