Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Дей-Сон Логіст Продакшн Компані" про встановлення факту перебування у трудових відносинах, зобов'язання оформити документи про прийняття на роботу, звільнення та внесення запису до трудової книжки, стягнення невиплаченої заробітної плати, визнання недійсним договору про виконання робіт, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4. звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 05 вересня 2014 року по 22 вересня 2014 року він проходив стажування у товаристві з обмеженою відповідальністю "Дей-Сон Логіст Продакшн Компані" (далі - ТОВ "Дей-Сон Логіст Продакшн Компані") на посаді торгового представника кондитерських виробів та був затверджений на зазначену вакансію, однак в офіційному оформленні трудових відносин йому було відмовлено.

Пропрацювавши до 16 грудня 2014 року, він припинив співпрацю з вказаним товариством у зв'язку з тим, що реальні умови праці значно відрізнялись від тих, які йому обіцяли при влаштуванні на роботу, роботодавцем здійснювались відрахування з заробітної плати, витрати на паливо та ремонт автомобіля, який він використовував для реалізації продукції компанії не компенсовувались.

Посилаючись на порушення своїх трудових прав, просив, з урахуванням уточнення позовних вимог, встановити факт перебування його у трудових відносинах з відповідачем на посаді торгового представника з

05 вересня 2014 року по 16 грудня 2014 року, зобов'язати відповідача внести відповідні записи до трудової книжки, стягнути на його користь 5 576 грн невиплаченої заробітної плати, 1 000 грн оплати за стажування та 5 836 грн невиплаченого відшкодування транспортних витрат, 7 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також просив визнати недійсним договір про виконання робіт та повну матеріальну відповідальність від 15 вересня 2014 року.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської від 17 грудня 2015 року, залишеним без змінухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних у кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, ознайомившись із запереченнями на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із необґрунтованості позовних вимог, оскільки укладений між сторонами договір є цивільно-правовим, а не трудовим, а тому між сторонами не виникло трудових відносин.

Даний висновок судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 вересня 2014 року між ТОВ "Дей-Сон Логіст Продакшн Компані" та ОСОБА_4 було укладено договір про виконання робіт та повну матеріальну відповідальність, за умовами п. 1.1 якого замовник в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, дає завдання виконавцеві щодо організації продажу продукції, яка належить замовнику, отримання готівки від продажу даної продукції, з подальшою передачею цих коштів замовнику.

Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом приймання виконаних робіт.

Згідно з п. 3.1 договору замовник сплачує виконавцю вартість виконаних робіт згідно актів виконаних робіт.

Усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною або припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства в Україні, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості (п. 7.1 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Враховуючи, що за умовами зазначеного договору про виконання робіт та повну матеріальну відповідальність ОСОБА_4 взяв на себе обов'язок виконувати певну роботу та здавати її за актами приймання виконаних робіт з отриманням плати за виконану роботу згідно актів виконаних робіт, доказів того, що позивач був зобов'язаний додержуватись трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку судами не встановлено, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо виникнення між сторонами цивільно-правових відносин.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, надали оцінку наявним в матеріалах справи доказам, зокрема щодо видачі позивачу маршрутних листів та зарплатної картки, зазначили про мотиви їх неприйняття, законно та обґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо недійсності договору про виконання робіт та повну матеріальну відповідальність від 15 вересня 2014 року, оскільки позивач не підписував першу сторінку договору, у зв'язку із чим відповідач суттєво змінив його істотні умови, є безпідставними, враховуючи, що оспорюваний договір викладений на одному листі (з лицевої та зворотної сторони), підписаний позивачем в графі підписи сторін, що не оспорювалось останнім. Доказів обману ОСОБА_4 щодо істотних умов вказаного договору позивачем не надано.

Докази та обставини, на які посилається представник

ОСОБА_4 - ОСОБА_5 у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.

Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку та зміні рішення суду першої інстанції були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338 - 341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2016 року залишити без змін.