розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Елетекс" про стягнення невиплаченої заробітної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2017 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Елетекс" (далі - ТОВ "Елетекс") заборгованість по заробітній платі в розмірі 8 755 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що у період з 27 січня 2016 року по 09 березня 2016 року він неофіційно працював на підприємстві ТОВ "Елетекс" учнем електромеханіка з ліфтів; при прийманні на роботу пройшов телефонну співбесіду з директором підприємства, дізнався про можливість працювати електромеханіком з ліфтів із зарплатнею 5 000 грн з попереднім навчанням на виробництві до трьох місяців і офіційного оформлення учнем після місяця навчання.

Позивач вказував, що 27 січня 2016 року він вийшов на роботу, отримував та здавав матеріальні цінності, проте за весь час роботи отримав лише аванс 800 грн, а 09 березня 2016 року був звільнений за результатом кваліфікаційного іспиту.

Посилаючись на те, що при звільненні відповідачем не була погашена заборгованість із заробітної плати, ОСОБА_4 просив задовольнити позов.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували роз'яснення, викладені у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , та виходили із недоведеності позивачем існування між сторонами трудових відносин, укладення між ними трудового договору та визначення його істотних умов, зокрема, щодо оплати праці у зазначеному позивачем розмірі, фактичного виконання ним трудових обов'язків тощо, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ