розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 серпня 2016 року,

У серпні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 16 червня 2011 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у вигляді встановленого ліміту на кредитну картку у розмірі 4 200 грн. зі сплатою 36 % річних. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 30 травня 2014 року становить 11 909 грн. 09 коп. та яку він, позичальник, незважаючи на вимоги, не погасив.

Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача кредитну заборгованість у розмірі 11 909 грн. 09 коп.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2014 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Справа апеляційним судом розглядалася неодноразово. Останнім рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 16 червня 2011 року у сумі 11 909 грн. 09 коп., з яких 4 196 грн. 43 коп. заборгованість за кредитом, 6 669 грн. 37 коп. - заборгованість по процентам, 500 грн. штраф (фіксована частина), 543 грн. 29 коп. штраф (процентна складова). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ "ПриватБанк" пропустило строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, про застосування наслідків спливу якого заявив відповідач.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку ОСОБА_3, незважаючи на вимоги, не погасив, а також із того, що, укладаючи кредитний договір, він приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг, якими строк позовної давності збільшено до 50 років.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи попереднє судове рішення апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції вказав на неналежну перевірку спливу строку позовної давності щодо вимог банку та не встановлення його початку.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 315, 338 ЦПК України належним чином не виконав цю вказівку.

Судами встановлено, що 16 червня 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у вигляді встановленого ліміту на кредитну картку у розмірі 4 200 грн. зі сплатою 36 % річних.

Пред'являючи позов, ПАТ КБ "ПриватБанк" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 30 травня 2014 року становить 11 909 грн. 09 коп. та яку ОСОБА_3, незважаючи на вимоги, не погасив.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

ОСОБА_3 заявив про застосування позовної давності (а.с. 51).

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не перевірив, чи підписав ОСОБА_3 Умови та Правила надання банківських послуг, в яких збільшено строк позовної давності до 50 років, а також не перевірив, які Умови та Правила діяли в момент підписання відповідачем кредитного договору.

Отже, висновок апеляційного суду про те, що позовна давність не спливла у результаті її збільшення до 50 років, є передчасним.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 6-698цс15 від 10 червня 2015 року, № 6-1926цс15 від 04 листопада 2015 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.