розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Печерського районного суду м. Києва та Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Печерського районного суду м. Києва та Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 млн. грн., посилаючись на те, що Печерський районний суд м. Києва рішенням від 05 червня 2015 року відмовив йому у позові до Міністерства внутрішніх справ України, Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди, чим, на думку позивача, позбавив його конституційних прав, гарантованих ст. ст. 8, 40, 55, 56 Конституції України.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 25 липня 2016 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Печерського районного суду м. Києва та Держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 25 липня 2016 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив із того, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги у встановлений судом строк, зокрема не надав доказів сплати судового збору у визначеному законом розмірі.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Апеляційна скарга за формою та змістом повинна відповідати вимогам ст. 295 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена згідно з вимогами, встановленими ст. 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення ст. 121 цього Кодексу.

Апеляційний суд виходив із того, що подана ОСОБА_3 апеляційна скарга не відповідала вимогам ст. 295 ЦПК України, зокрема заявником не надано доказів оплати судового збору, у зв'язку з чим ухвалою судді від 15 серпня 2016 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано п'ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.

Проте, апеляційний суд не звернув уваги на наступне.

У п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) судам роз'яснено, що, оскільки ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 14 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду", ст. 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до п. 6 зазначеної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ позивачі, які звільнені від сплати судового збору при пред'явленні окремих позовів, і деякі категорії осіб незалежно від виду позову звільняються від сплати судового збору не лише при пред'явленні позову, а й при поданні апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та Верховним Судом України.

Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 повинен сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки він відповідно до Закону звільнений від сплати судового збору при пред'явленні позову.

Отже, апеляційний суд передчасно визнав апеляційну скаргу неподаною.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За таких обставин у силу п. 2 ст. 342 ЦПК України ухвала апеляційного суду не може вважатися законною та підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для вирішення процесуального питання у відповідності до вимог ЦПК України (1618-15) .

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 жовтня 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.